Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

30 Січня, 2011

+ Христос Раждається!

Дорогі радіо слухачі!

У першому листі до Тимотея апостол народів св. Павло так говорить: “Ісус Христос прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.”

Добре ми знаємо оці слова, бо чуємо їх кожного разу коли відмовляємо молитву перед причастям – “Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси Христос, син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.”

Оці слова є висловом нашого покаяння, визнаванням, що ми усі грішимо, а між ними нам припадає перше місце. Очевидно, не щоб ми тішилися тим, бо яка ж нам  радість могла би прийти від гріха, від зневажання Бога і Ближнього. І не щоб хвалили ми себе, бо нема чим тут хвалитися, коли ми віддалилися від нашого Творця. Визнаємо своє першенство у грісі тому, бо надіємося, що Господь буде милосердним для смереного серця. Наше каяття конче потрібне для нашого духовного життя.

Ми не можемо рости і розвиватися, коли не зрозуміємо, - що є тим, що нас затримує - і не позбудемося непотрібного і шкідливого. Якщо залишаємося прив’язаними до гріха, то ласка Божа у нас не може діяти. Ми залишаємося невільниками. І не важним є, чи ми опутані тоненькою ниткою, яка указувалаб на це, що ми ось ось розвязалися, або грубим мотузком, який давав би до зрозуміння, що нам подобається у такій неволі. Коли, прагнучи волі, не розв'яжемося, коли не розірвемо окови, ми залишимося на початку, при темному підніжю драбини, і тільки з тугою, немов орел з покалічиними крилами, будемо споглядати у гору, на світлий вершок, і не зможимо духовно политіти до визволення у Господі.

Перебуваючи у грісі ми і не свідомі того, що тим відчужилися від Господа. Нераз і приємно нам у такому відчуженні. Воно не вимагає жертви з нашої сторони. Не легко наприклад позбутися алькохолю, якщо маємо такий наліг, і властиво не хочемо його позбутися, бо не вважаємо що маємо яку небудь проблєму. Нам здається, що то інші переборщують, не розуміють, а може і завидують нам.

Просім Господа, щоб ми побачили, щоб змінилися і ішли кращою дорогою. Немов сліпець з нинішного євангельского читання, з 31 неділі по ЗДС звернімся до Хреста, подібними словами: “Ісусе, змилуйся наді мною”, і Христос зверне на нас увагу і вилікує і похвалить нашу віру, без якої це вилікування було б неможливе.

Пригадуємо, що коли сліпець почав голосно просити Христа о поміч, люди наказували йому, що би мовчав, бо мовляв, учитель не може йому допомогти, або не має тепер часу бо має щось іншого до роботи. А коли Христос уділив оздоровлення, то ті самі люди прославляли Бога і безперттечно говорили, що сліпий повинен давно ще звернутися до Христа.

І ми подібно поступаємо. Коли вважаємо, що щось має бути у певний спосіб то по всяку ціну намагаємося осягнути свого, але коли покажиться, що воно не так, то вміємо так обернути, щоб виглядало, що ми отак і думали. Якось тяжко признатися до помилки. Попадаємо у гріх, але себе вміло вміємо виправдати.

Коли б не було гріхопадіння, не було б також Христової жертви на хресті, не було б воскресіння. Очевидно цієї жертви Христової не було б потрібно, коли б людина на початках не втратила освячуючу ласку. Спасіння своє, споглядання Бога лицем у лице отримаємо тільки завдяки Христової благодаті. Нема людини такої доброї, такої досконалої, такої святої, що заслужила б собі на життя вічне. Тому і кажимо ми, що ласка Божа до спасіння конечно потрібна.

(коляда)

Нераз ми вважаємо що наші добрі діла вистарчатимуть, що вони є немов квитками до неба. Зробимо щось доброго і Господь нам зарахує кілька пунктів, згрішемо, і ті пункти відберуться. Та воно не так. Пригадуємо фарисея з притчі про Митаря і Фарисея, який вичисляв свої добро діла, і не одержав оправдання. Натомість митар, що бив себе у груди кажучи: “Боже милостивий, будь мені грішному”, був оправданий. І розбійник, що здається нічого доброго не зробив, тільки на кінці свого життя заступився за Христа і промовив до нього: “Згадай мене, Господи, коли прийдеш у царство своє”, одержав запевнення, ще сьогодні будеш зі мною у раю.”

Дорогі в Христі. І ми також уповаймо на Спасителя, який може нам допомогти і хоче нас превести до себе. Коли б наші гріхи були червоні як кармазин, Він їх вибілить як сніг. І не буде згадувати наших переступів, оскільки ми їх згадаємо і покаємося і змінимо своє життя.

Спасіння не одержуе той що може його одержати, який має багато талантів, і можливостий використати їх, навіть не той, що хоче його одержати, уповаючи на свої власні сили, але той, що знає, що він не в силі стати досконалим, той що має надію на Господа, що принемає все, що на нього приходить, не зважаючи на труднощі, не девлячися на терпіння. Господь такому допоможе, підкріпить на силах і приведе до себе у щасливу вічність.

“Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси Христос, син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.”

Амінь!

+ Христос Раждається

 коляда)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

In today's Gospel reading, as Jesus was nearing Jericho, a blind man was seated by the roadside, begging.  When the man heard the crowd going by, he asked what was happening.  And they told him: "Jesus of Nazareth is passing by."  The blind man called out: “Jesus, son of David, have mercy on me,” and the multitude including the apostles tried to silence him so that Jesus would not hear him.  But the blind man keeps crying out in faith, he will not be silenced.  And then, when the Lord is made aware of the commotion and has the man come before Him, and says, "What do you want Me to do for you?" the blind man showed his faith by asking Jesus simply and forthrightly for what he needed, what he desired more than anything – to be able to see again. And the Lord told him, "Your faith has saved you,” and immediately the man regains his sight.  We are also told that the man continued in his faith, because after he was healed, “…he went and followed Jesus and glorified God”.  The blind man of Jericho’s faith was very strong, but the real question we need to ask ourselves today is whether we demonstrate such a level of faith in our own lives?  In many ways the world is fighting our faith, telling us to be "quiet".  But do we listen to the world?  It can be something as simple as, we are afraid to make the sign of the cross when we have a meal among our business associates.  Or we may justify false and foolish priorities, because others are doing the same.  We listen to the multitude, listening to the crowd, instead of crying out again and again, "Jesus, Son of David, have mercy on me."  But do we ask for the things we need?  And even more so, do we truly believe that Jesus can provide what we need the most?

As I grow older, I become more and more in tune with the lesson of asking for the things that my family needs.  And asking often involves a great deal of prayer.  Do we get angry?  Do we pray and ask God to help us with our anger?  Then how do we expect to get better?  Do we have difficulty with loved ones?  Do we ask God to help us?  Then how can we expect that our problems will resolve?  Whenever we have a need, do we stand before God in faith and ask Him to help us?  Is there a family difficulty?  Is there some approaching calamity?  Do we cry out to the Lord for help, like this blind man, or do we lack faith in believing that He will provide for what we truly need?  Our sins and our passions also try to silence us.  But if we cry strongly when sin tries to stop our voice, and if our call to Jesus rises above our passions, then our faith is indeed a faith that is able to save us.  This blind man in today’s Gospel was not a preacher, he was not a man of God in the sense of the Pharisees back then or the clergy who lead our Mother Church today, and he was not of wealth or even educated in the ways of the world.  But he was a man of faith, a blind beggar who had more faith then most – because he would not be silenced.  He knew who Jesus was and he believed that Christ could heal him.  Perhaps this man was physically blind, but he had amazing spiritual insight. And that speaks volumes to each of us as we consider this Gospel reading and how it affects our own lives.  Are we growing enough spiritually to have this insight in Christ, this vision of truth, this revelation of faith, or are we simply the blind leading the blind?

It was almost 12 years ago, but I remember quite clearly when our nation was gripped with one of its first and most horrific school shooting experiences.  Twelve students and one teacher were killed at Columbine High in Littleton, Colorado, along with 24 other injuries, before the two gunmen then proceeded to kill themselves.  As an educator, I remember feeling so shocked that a chill ran down my spine when I heard the details of what happened on April 20, 1999.  As a Catholic, I remember praying for the families of the victims and for those whose lives were cut so short and so senselessly.  As information came forth on that fateful Tuesday, the world would not forget one high school student in particular, Cassie Bernall, a junior at Columbine.  She was a typical teenager going about her day; when a classmate aimed a gun at her and asked her if she believed in God.  The perpetrators had already killed a few of their classmates before taunting the others, asking them if they believed in God.  Cassie was the one brave girl who stood up and said, “Yes”, and she will be remembered for her courage and faith when confronted with a choice between love and hate, good and evil. Cassie said, "Yes!" This innocent teenage girl, who never imagined losing her life in such a dreadful circumstance, is remembered for her unwavering faith.  She heroically told the truth, at the moment of truth.  In 2002, her family created a webpage in honor of her memory, as well as a Christian organization devoted to the same beliefs in Christ that Cassie held her entire life.  Ironically enough, her favorite quote from scripture was written by St. Paul: "Now I have given up on everything else - I found it to be the only way to know Christ and to experience the mighty power that brought Him to life again, and to find out what it really means to suffer and to die with Him, and so, somehow, to attain to the resurrection from the dead."  The person whom Cassie listed in her high school yearbook as her role model was Jesus.  And her favorite book of all time was the Holy Bible.  Some people may say that there is nothing we can learn from such a senseless tragedy, but I believe there is much we can learn about true faith from the late Cassie Bernall.  How many of us could have experienced what she went through and still had the faith to do what she did?

Faith is a quality that must be tested to be formed.  To be persistent in our faith, means that we must be willing to see God in all things, whether in the midst of our suffering or in the joy of each new day to come.  Like the blind man in today’s Gospel, we must have enough faith to ask God for what we need and believe that we will receive it.  Jesus knew that this man would glorify God.  He knew all aspects of his faith: from his belief that He was the Son of God, to his persistence in his supplication, to his thankfulness and rejoicing afterward.  And part of asking in faith also includes our reaction, after God has given us what we have asked for – what is our response?  Jesus has given us the pearl of great price – our salvation!  Yet we forget so often to give thanks to Him.  We miss too many opportunities to give thanks when we do not know how many we have left.  We see with our eyes, and yet many of us walk blindly in spirit.  We fail to recognize that God is present in everything that we do.  The Lord is found in the way our words encourage others, the kindness we show to those in need, the patient and gentle way we raise our children in faith, and all the incredible things we are capable of doing with the talents the Lord has given to each of us.  But if we fail to listen to Him, then we choose to listen to the crowd, instead of crying out again and again, "Jesus, Son of David, have mercy on me."

My brothers and sisters, may God help us to live with faith, to thank Him for all things, and to pray to Him for guidance - no matter what the world says, or people say, or even our friends and family – we must live with unwavering faith in the goodness and grace of Almighty God!  Whatever our handicap, whether: physical, emotional, or spiritual, we must be like the blind man along side the road, crying out to the Lord until we are healed.  The blind man would not be silenced, so neither must we. He cried out to our Lord Jesus, seeking His Mercy, and so must we.  Jesus listened to the man's appeal, and pronounced that the man would receive his sight, because of his faith.  So must we also, appeal to God in faith!  At the Lord’s Supper table, we want to remember what Christ did for us on the Cross.  We want to be reminded that the Cross was the point of introduction for each of us, to the presence of God in our Spirit - to the opening of eyes that were once spiritually blind, and to the kind of relationship that allows us to know such persistent faith.  A Loving Father, who will ask us anew each day, “What do you want Me to do for you?”  It was Helen Keller who once spoke, "The best and the most beautiful things in this world may not be seen or even touched.  But they are felt within the heart."  So today I ask you to feel Christ in your heart, and see Him with your inner eye of faith.  Lord Jesus, open the eyes of our hearts to see and understand the fullness of life in you.  Enable us to perceive the depth of our sin and the magnitude of your grace. Give us the eyes of faith to see your handiwork in all of creation and the extent of your love in the manger, the cross, the empty tomb – as well as the providence of your blessing in family, friends, vocation, and opportunities to better serve in your Name.  And let us never hesitate to ask the Lord for what we need and trust in the manner to which He provides:  “Jesus, son of David, have mercy on me.”

A-me-N