Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

6 February, 2011

+ Христос Раждається!

Дорогі радіо слухачі!

У Палистині за часів Христа митарі збирали гроші для Римлян, та при тому не забували також і про свою кишенню. Збагачувалися вони кривдячи своїх ближніх, і не дивно що їх люди не любили. Їх уважали зрадниками, що запродалися ворогові і помагали йому гнітити свій нарід, а тому що занималися ще і лихвою на совісті вони мали знищення багатьох родин.

Христос, що прийшов шукати і спасти те, що загинуло, часто стрічався з митарями, і з поміж них вибрав навіть одного на апостола. Це Матей, по якому залишилося нам євангеліє. Іншого митаря Христос взяв за приклад щирого каяника. Це притча про митаря і фарисея, про яку будемо розважувати наступної неділі, а по якому залишилася нам часто повторювана молитва: “Боже милостивий будь мені грішному.”

А сьогодні маємо гідний приклад до наслідування у особі митаря Закея. Очевидно не будемо звертати уваги на його попереднє життя. Нас не цікавлять його провини, а вони безперечно були великі, але подивимося радше на його слова, які указуватимуть на зміну його життя, щоб перед великим постом настановити себе на дорогу покаяння.

“Половину свого майна роздам убогим”, сказав він Христові, “а кого образив, учетверо поверну.” З якої причини оций митар приніс таке знамените рішення, що допровадило його до спасіння? Що його спонукало на такий важливий незвичайний несподіваний крок?

Христос переходив через Єрихон, і Закей хотів його побачити, але тому що був малим ростом, веліз він на дерево при дорозі кудою Господь пр’ямував. Не хотів він наражуватися на неприємностіі, на згірдливі насмішки присутних, коли б його там побачили і троха занепокоївся, що Христос став під деревом, і почав проповідувати, але ж і зрадів, бо міг його почути. Можемо собі уявити, що він зі свого сховища міг почути такого роду слова: “Блажені вбогі духом, бо їхнє царство небесне.” І пояснення безсумніву його вразило. Зрозумів він, що тут не мова про це, кілько людина має, але як вона прив’язана до того що має. Чи є в ній зрозуміння, що все що посідає від Бога приходить, і до нього має повернутися, що вона є тільки тимчасовим управитилем отих дібр а не господарем, і що ніхто з собою по смерті нічого не забере. І заклик прийшов, щоб складати скарби у небі, де злодії не крадуть і де розбійники не грабують, і де не заржавіє і не зігниє.

Якось ніяково почувався Закей. Він же назберав багато, і ще більше плянував зібрати, а для кого. Яка користь йому буде з того. І зрозумів він, чому люди отак до нього ставляться. Порішив подумати про це уважніше, коли усі розійдуться та він піде до свого дому, і може дещо доведеться йому поміняти у свойому житті, аж тут, Христос підносить очі догори і побачивши Закея кличе його по імені: “Закею злізь. Сьогодні мені треба бути у твоїм домі.” Люди остовпіли. Не один з них радо прийняв би учителя до себе, а тут він сам запрошується у гостину до ворога народу, до зрадника, до грішника. А Закей злізши з дерева, уклонився Христові з подякою і вирвалося з нього: “Половину роздам... і в четверо поверну...” Христос назвав його по імені, Він ним не погордив, і Закей більше не журився погородою людей, він же буде гостити у себе великого учителя. Зустріч його з Христом привела до зміни життя, і вже ніколи не буде він кривдити інших, заберати неправо що не його. Він радо відчинив двері своєї хати, щоб погостити Христа. Він змінив назавжди свою дорогу.

Дорогі в Христі! А як справа з нами стоїть. Чи на порозі великого посту і ми готові відчинити двері нашої душі, і впустити Христа до середини, запросити його на гостину, прибрати відповідно і щедро роздати відповідні подарунки. Чи зможемо сказати: “половину роздам і в четверу поверну”, і “знаю що нічого мені не бракуватиме”. Господь зрадіє з такого нашого наставлення і скаже нам, що спасіння зійшло і на наш дім.

“Кого образив учетверо поверну” сказав Закей. Запитаймося кого ми образили, кого скривдили, кого очорнили, кого ненавидемо, кому хочемо відплатитися учетверо, від кого подвійно забрати... Але можемо наладнати, привернути спокій, очистити себе, простити тим що провинилися проти нас і шукати прощення у тих проти яких ми провинилися. І коли б наші гріхи були як багряниця червоні, Христос їх вибілить немов сніг і згадувати не буде і ми знова будемо його братами і сестрами й улюбленими дітьми Всевишнього.

Господь і нас знає по імені, бачить нас наскрізь, розуміє усі наші труднощі, і до нас запрошується у гостину, бо хоче нам принести спокій і радість. Приймім його до себе, заведім його до найбілшь скритих закутків нашого серця. Хай він оселиться там і звідтам випромінює світлом віри, для тих що Бога шукають, світлом надії для тих що її не мають, світлом любови, для тих яких ненавість опанувала.

Цікавість привела Закхея до Христа і він почав ним жити. Хай і нас подібна цікавість приведе до розп’ятого щоб і ми брали участь у його радості по воскресінню.

Зустріч зі Закеєм була одна з багатьох зустрічей Господа з його народом. Перша така зустріч відбулася коли Христос мав тільки 40 днів. Зустрівся він тоді з праведним Симеоном і пророчицею Анною. Ту подію називаємо Стрітення, і це свято прославлятимемо за 10 днів. З цієї нагоди подумаймо як виглядає наша зустріч з Христом. Коли вперше ми зрозуміли ким є Господь, і що він означає для нашого духовного життя.

А які пізніші наші зустрічі? Чи ми з ним ще дальше стрічаємося?

Чи ми позволяємо йому прийти до нас у гостину, так як прийшов до Закхея?

Очевидно Господь фізично до нас не прийде. Але він посилає своїх післанців, хворих, бідних немічних, часами наших приятилів, а часами і тих, що нам не подобаються. Та вони усі носять Божий образ у собі, і ми є ті що повині постаратися відновити Божу подобу у нас і в них. Приймім Христа з радістю праведного Симеона і зробім хоча б маленьку зміну у нашому житті по прикладі митаря Закхея.

Амінь!

+ Христос Раждається

(коляда)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

Today, we have reached a turning point in the liturgical year.  For Jesus’ last words in today’s Gospel reflects a different tone from that to which the Nativity and the Baptism of Christ have introduced us.  “The Son of man has come to seek and to save that which was lost.”  Going beyond the Gospel of the incarnation, we enter into the Gospel of pardon and salvation.  With the thirty-second Sunday after Pentecost, the time of Christmas and Epiphany has come to an end.  Now another liturgical time is coming.  Already in the distance, a procession moves toward us which is no longer that of the shepherds or Magi, of the Precursor and his disciples, but a procession in which praises are mixed with curses; where the standards of the King are coming and already, though still distant, shines the mystery of the cross.  We continue to read from the first Epistle to Timothy where St. Paul advises his disciple, who despite his youth is given high ecclesiastical responsibility, to be an example to all believers through his faith, his charity, and his purity.  St. Paul especially exhorts Timothy to read attentively and to deepen his knowledge of doctrine.  This call to meditation, to contemplation, continues to be of great importance, St. Paul writes: “Meditate on these things (divine things); give thyself wholly to them.”  My brothers and sisters, as we are coming closer to the start of our Great Lent, in this time before we enter into the period of forgiveness and repentance, let us try to work out how, in practice, in the special circumstances of our own lives, we can reserve such a place for meditation on holy things, divine things, that should guide our prayers and contemplation, as we move closer to both the Passion and our salvation in the cross. “The Son of man has come to seek and to save that which was lost.”

The Gospel for this Sunday tells us about the conversion of the publican, named Zacchaeus.  As Jesus passed through Jericho after healing the blind man, we are told that this rich publican climbed a tree, to better see Jesus.  Then our Lord, having caught sight of Zacchaeus, says to him: “Make haste and come down; for today I must abide in your house.”  Christ’s words to Zacchaeus remind us of those from Revelation which are so moving: “Behold, I stand at the door and knock: if any man hear my voice, and open the door, I will come in to him and sup with him, and he with me.”  Jesus is saying to us what he has already said to Zacchaeus.  He wants to come to our home, into our soul – not in a few days’ time or tomorrow – but at this very instant: “Today I must abide in thy house”.  Why postpone the inner change which could make Jesus our guest?  Through an inner act of repentance and consecration, we can in this moment open the door to the Lord.  Let us lose no time, or let an opportunity slip by, Jesus said: “Make haste and come down”.  For Zacchaeus - to come down - meant leaving his observation post in the sycamore tree and getting back to earth; for us, it also means renouncing all those poor pretenses by which we try to raise ourselves above others.  Only on the ground can we meet Jesus – and only with humility.  Zacchaeus obeys and hurries down, but what about each of us?

Those who witnessed today’s Gospel scene murmured: “He has gone to be a guest with a man that is a sinner…” And Jesus declares: “The Son of man has come to seek and to save that which was lost.”  It is with these words that the Gospel for this Sunday ends.  That which was lost – to seek – to save, means there is certainly hope for all of us.  The compassion of Christ is clear - Jesus walks past the religious leaders, past the leading citizens of the community and calls upon Zacchaeus by name - Jesus could have very easily passed by Zacchaeus, but this little man was so very precious in the eyes of Christ, even though he was a sinner.  Uninvited, Christ stopped and spoke to Zacchaeus.  Uninvited, Christ offered Himself to be a guest in Zacchaeus’ home.  Uninvited, Christ sent renewing grace into the heart of this man, and brought salvation to his home.  Salvation is restoration and completion. Salvation is being made perfect and being able to cast off everything that hurts, everything that is heavy, and to be able to see Christ as He is, to be able to know the true nature of things. Salvation is when a soul changes. And Zacchaeus was indeed changing.  If we look not so hard at this beautiful story in today’s Gospel, perhaps we can see ourselves in it, and learn the simple lesson that Zacchaeus learned from our Lord that day.

Zacchaeus was all caught up in the affairs of this world; for him it was his shady business of tax-collecting which brought him fortune. We also, get caught up in worldly things: our careers and our homes, our clothing, food and entertainment, and whatever else comes to mind, and sometimes even at the expense of others and unjustly.  Often these things become so overwhelming, they block out God from our lives - we are so busy doing what we think is so important and so necessary; then it dawns on us that we are empty, something is missing in our lives - what could it be?  And in order to see what is missing, like Zacchaeus, we have to rise above the clamor of this world.  We have to humble ourselves and realize how small of stature we really are with God, even though we may be of great stature and very successful to the rest of the world. We have to stop like Zacchaeus and be willing to listen and humble ourselves in order to find Jesus; and when we make this effort to do so, much like Zacchaeus, we soon realize just how much we need the Lord to come and be a guest in our house – how much we need Jesus to take control of our lives and change us for the better.

Trent was only 21 when he enlisted in the service.  He lost one sister to scarlet fever and another to heart disease.  Both before they reached the age of 12.  Trent lost his father when he was 14 and took care of his ailing mother until she died, when he was only 18 years of age.  He spent his remaining days as a teenager working odd and end jobs with not much of a future.  When the Vietnam War happened, Trent decided that he would enlist to go overseas for Vietnam.  In his mind, part of him was going there because he wanted to die.  He watched everyone that he had ever loved, suffer through illness and pass away.  He had no more family or friends, he had given up on praying to God after his father died, and he never pictured himself having a family of his own.  He felt like he had nothing to live for. After one tour in Vietnam, Trent came back to the United States quite surprised that he had survived, only to rest up a few months and later volunteer to take a second tour.  His mindset was that one of those days would be his last, so at least he could leave this world doing some sort of good, whether he believed in what he was fighting for or not.  But Trent survived his second tour, and came back without a clue as to what he would do next.  His mother raised him to be a God loving man, but it was a long time since Trent had even walked into a Church let alone prayed. He had seen things in Vietnam that were mind-boggling and would have disturbed anyone, but never once did he pray. Part of him blamed God for losing his family, and the other part of him did not want to face what he had become. Trent was angry, lonely, and about ready to give up completely. Then, he met a girl he had gone to school with some 15 years earlier, Judy was now a mother of four who was struggling to make ends meet since her husband was killed a year earlier in a tragic motorcycle accident. They lived in the same area, but Trent never read the story in the newspaper because he was serving his second duty in Vietnam when it happened. He felt badly for her, and he could completely understand what it felt like to lose someone you love. Judy would do all kinds of odd and end jobs while she struggled to raise four children on her own. One of her jobs was making sandwiches that she would sell around lunchtime at construction sites, trying to make enough money to feed her girls from week to week. And that is where Trent caught up with her again after 15 years. They hardly recognized each other at first. Trent had let himself go quite a bit after Vietnam, and Judy had aged significantly over the past year.  But they both struck up a conversation like old friends, and Trent found himself agreeing to go with her and her girls to Church the following Sunday. After months of Church going and trying to help Judy raise her children, Trent started to feel a purpose again in his life. They married soon after, having one child together, in addition to the four girls Judy already had.  Amazingly enough, Trent went on to become a minister in their faith - preaching the Word of God every Sunday to his congregation. He likes to tell people how he was given a second chance on life.  It goes to show that you just never know what direction your life will take when God is in control.

Christ comes to us in the people we meet every day, through the gifts of the Holy Spirit.  But we need to become like little children today, we need to spiritually climb the sycamore tree with Zacchaeus - so we might rise above our foolish cares and begin to see clearly that which is truly needed in our lives – a genuine relationship with our Lord and Savior, Jesus Christ.  Even Zacchaeus, experienced a humbling transformation, a conversion of his heart, and adopted a new attitude in his life.  Salvation was brought to his home, as restitution came over his heart.  Let us make haste and come down from our sins and pride, make haste to humble ourselves and appreciate everything that we do have in our lives.  I am not talking about our possessions, but rather the people we love and the relationship we have with the Lord, who gives us all things.  Our sycamore tree is the Holy Church; from this place we look toward Christ and the forgiveness of our sins and the reformation of our lives.  Zacchaeus was given a second chance to begin leading a just and righteous life.  This undersized man was the least likely to succeed, the least likely to share, and the most unlikely candidate to be saved - but Jesus proclaimed him a "Son of Abraham".  When we allow our lives to change course, and reflect all the fullness of God that is revealed to us through Christ Jesus – our lives are transformed in extraordinary ways.  God does not love us because we are good, but we can become good because He loves us.

A-me-N