Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

20 February, 2011

Дорогі радіо слухачі!

Батьки завжди тішатся своїми дітьми. Стараються постійно виховувати їх у страсі Божім, щоб вивести їх  в люди. Вчать їх завжди чесно працювати, Богові повсякчасно молитися, поважати старших і молодшим давати добрий приклад. Нікого не кривдити, шанувати чуже і свого не цуратися. Використовувати добрі нагоди, щоб добро робити. Не марнувати часу, не тратити його на непотрібні речі. Старатися зрозуміти волю божу і її виконовати. Знати ким вони є.

Сьогодні такзвана неділя блудного сина. Мова тут про доброго батька та двох його синів.

Старший син ішов постійно правильним шляхом, гарував на полі від рана до вечера. Він знав свої завдання і, відповідно їх виконував. Батьки ним в дійсності раділи, тішилися його успіхами і передбачали для нього світлу майбутність.

Молодший син не розумів у чому його завдання, та що має робити у житті.  Порішив він, що не буде рабом інших, щоб його використовували. Пощо йому слухати, навіщо працювати. Та ж його батьки багаті. Усе мають, що душа забажає, а здається такі скупі. Колись то він бажав повисилитися зі своїми товаришами, і просив грошей, а батьки чомусь не хотіли дати. Казали йому, щоб він сам собі заробив на свої розваги, якщо він їх конче потребує. Завжди їм мало, хай самі на себе троха попрацюють...

І зажадав свою частину майна, він чужого не хоче, але тільки то, що йому належится. Очевидно, ніколи не подумав би про це, що він того не заробив, і що дійсно він не має права такого вимагати, але добрий батько вдовільняє його бажанню, і син радісно відходить від свого дому, у якому він не був вдоволиний, бо йому здавалося, що ніхто його там не любив. Всі хвалили старшого брата, а про нього немов забували, нарікали на нього, бо він ніби то ледащий. Нарешті визволився. Може робити що захоче. Відійшов у далекий край, гроші має і приятилів зявилося багато. Усі його тепер хвалять, поважають, не цураються з ним випити. Чується він як у небі, і не жаліє нічого. Він вільний. Він щасливий. Він знає що робить, і не має чим турбуватися, бо сьогодні він іншим дає, а завтра, якщо буде потрібно, вони йому відадуть і все буде гаразд. І так поволи, гроші відходили і відійшли, а з ними і його приятелі, і вже нікого не залешилося, що міг би чи хотів би йому допомогти, коли голод запанував у цій країні. Звертався він до багатьох, але ті, що його перед тим хвалили тепер насміхалися з нього, ті що до тї самої чарки заглядали разом, тепер відвертаються, не мов би його ніколи й не бачили, а інші які можливо й мали бажання допомогти, не мали звідки, бо й самі були у подібній ситуації.

І зрозумів нещасний, що сталося. Пригадав як йому було добре в домі його батька, а він того не завважував. Його любили там, а він не це не звертав уваги. Тепер розяснилося, але вже може бути запізно. Він більше в тому домі нічого немає. Та ради не було і молодший син рішається вернутися назад, перепросити своїх батьків і попросити в них якоїсь роботи, щоб вижити. Може батько змилується над ним. Та ж він знаний зі свого милосердя.

І вирушає в далеку дорогу назад, до своєї родини. Плянує, як приступити до батька, та що йому сказати.  Як перепрошувати, щоб на добро вийшло. Скаже він батькові: „Прогрішив я проте неба і проти тебе. Не гідний називатися більше твоїм сином, але прийми мене, якшо твоя ласка, до себе у найми".

А батько в той час думав про своїх синів. Дуже тішився старшим. Дякував Богові, що цей син - підпора його старости - при ньому, що він такий вродливий і такий добрий і чесний, завжди послушний. Нехай Господь буде весь час при ньому, нехай сповнить усі його бажання, хай його мрії здійсняться.

Просив батько у Бога, щоб Він також опікувався молодшим сином, щоб йому не було зле в далекій країні. Часто виглядав батько на дорогу у тому напрямку куда син пішов, чи може слабими вже очима не побачить там свого сина що повертається назад до нього. І рапртом заглянув його та вибіг йому на зустріч, обняв його, і поцілував і навіть не чекав перепрошення, але наказав дати перстень на руку, сандали на ноги і нове убрання, і приготовити гостину, бо син його повернувся, бо не загинув  у чужому краю. І всі почали веселитися.

А старший син вернувся з поля, після тяжкої праці, і почувши хороводи, тай побачивши танці і зрозумівши, що це задля його молодшого брата, що приплентався до дому, не хотів привітатися з ним, ані увійти до хати. Батько вийшов і почав просити, а той давай нарікати і закидати йому: "Так довго працюю для тебе, а ти мені нічого не дав. А той твій син, коли все витратив живучи неморально, і ще мав лице прийте назад, ти його аж так вітаєш." Звернім увагу, що старший брат не говорить про молодшого, як про свого брата, але згірдливо каже до свого батька "той твій син".

А що батько на це. Він лагідно старається пояснити старшому синові, і нагадує йому, що вони обидва є його синами, а між собою вони є братами, бо каже "твій брат мертвий був і ожив."

Багато ми можимо навчитися на прикладах милосеєрдного батька, блудного сина і його заздрісного брата.

Як справа з нами стоїть, коли мова про милосердя і прощення?

А як ми дивимося на це, що іним дано більше від нас, хоча можливо вони на це і не заслужили?

А яке наше відношення до Бога і до наших ближніх. Коли відійдемо, впадемо в гріх, чи вертаємося назад, чи перепрошуємо, і чи стараємося змінити своє життя?

Нераз ми всі є блудними синами чи донькйами, що потребують повороту.

Почасто ми є заздрісними. Молім Господа, щоб дав нам вирозуміння, щоб не засуджувати інших, бо нам щось у них не подобається. Нехай Господь судить. Для нас важним є, щоб ми постійно перебували у домі нашого небесного батька разом зі своїми братами і сестрами, з тими що нам подобаються, що нам допомагають, і з тими що нам не подобаються а навіть і виступають проти нас.

Ми всі бажаємо найкращого для своїх дітей, ми  всі мріємо про щасливу родину, в якій Господь перебував би і не було би роздору, ані сварки, у якій любов панувала би, де була би взаїмна пошана, вирозуміння. Де помелки не привели би до погіршення відносин, але до призадуми над способом покращання родинного життя.

Незадовго увійдемо у Великий піст. Це буде прекрасна нагода до роздумування над тим, якими ми є батьками і якими ми є дітьми, і що можемо змінити, щоб все діялося як Бог приказав – щоб жити по Христу.

+ СІХ

You are listening to the “Good Samaritan” Ukrainian RadioProgram, under the patronage of the Buffalo Ukrainian Catholic Deanery. Our intention is to bring the word of God to all of you, who are unable to attend church on Sundays. Please say a prayer for the success of this project!

Dear Brothers and Sisters in Christ!

The Church gives us another example today, about repentance.  This is the Sunday of the Prodigal Son, yet another Sunday that prepares us for Great Lent.  Of all the Gospel readings in our Ecclesiastical Year, I find this one to be the most comforting – because I firmly believe that everyone desires to be loved in some way.  That aside from our faults and imperfections, it is important for us to know that there is someone out there searching for us, loving us, and hoping that we will find our way home.  Jesus tells us this parable to remind us of God the Father, to entreat us to believe that regardless of our circumstances, in spite of our sinfulness, there is someone who loves us, someone who will gladly embraces us, someone who desires to bring us home - and that someone is our Heavenly Father.  We do not walk this world alone, and the thought of that brings me a great deal of comfort as I grow older, and I hope it does the same for each of you listening today.  Jesus tells us this parable of a young, rebellious man who demands his inheritance money from his father.  A father who is old - and an egocentric son who it seems cannot wait for him to die.  But soon afterwards, we are told how this young man wasted his inheritance on a foolish lifestyle; how his bad choices catch up with him and he then finds himself desperately hungry, and forced to eat scraps which even the swine have left behind.  Humbled and ashamed, he practices his apologies and tries to think of the best way to go home and face his father.  We can all remember times when we made poor choices and needed to figure out how to make things right again.  But the greeting this young man was expecting was nothing like the one he received.  “While he was still a long way off, his father saw him and felt compassion for him, and ran and embraced him and kissed him” (Luke 15:20).

Of all the scenarios this man had played out in his head, this was the most unlikely one he expected, and yet it is the one that God is willing to give to each of us, in spite of our offenses.  I remember a time when I was just a youngster and broke my grandmother’s favorite vase, a beautiful hand-crafted vase that has been passed down through the family for years.  It was priceless and I was utterly foolish.  While playing with my favorite red bouncing ball in my grandparents’ house, something that I was told not to do, I accidentally ricochet the ball off my foot and struck the table, which knocked over the vase before I could catch it.  I immediately felt sick to my stomach; I had done something that I could not take back and I wondered how I would tell my grandmother.  When she walked in the door from the garden, I even hid under the bed, trying to think of what to say.  I finally came out from under the bedspread sobbing, grandma saw what I had done, I can still see the broken vase in her hand, and then she did the most unexpected thing - she opened her arms and hugged me tight as she wiped away my tears.  Between sobs I told her how sorry I was and I even offered to give her my favorite red bouncing ball in exchange, but then she simply held me tighter, and told me it would be our little secret when grandpa came home.  In spite of my poor choice, my careless actions, I knew my grandmother always loved me, and she taught me a great deal about love and forgiveness that day – a lesson I shall never forget but surely hope I keep extending to others throughout my life.  The parable of the Prodigal Son is a beautiful story of what Jesus depicts the love of our Heavenly Father to be - such unconditional love and understanding, such generosity and concern, such complete and unceasing forgiveness, and so much more.  This parable strikes deep within our hearts, because we all have the same need as the Prodigal Son, we all have this overwhelming desire, this heartfelt longing to be loved - and ultimately to receive our Heavenly Father's Love.

There is no doubt in my mind that this prodigal son felt loved and treasured once again in his father’s embrace.  Just as my grandmother made me feel loved, and I am sure we can all think of many such persons in life who have given us this same unconditional love which comes from God the Father: our parents, grandparents, children, spouses, and friends.  And now picture in your mind how you felt when after you failed at something, when after you were selfish or thoughtless, one of your loved ones was there to embrace you and love you – just like this prodigal son.  Love is a choice, and when we choose to allow God’s love to work through us, we no longer feel unclean and we are no longer unworthy, because God has made us complete and perfect in His image and love.  And that my friends - is the greatest comfort in our hour of need.  No one knows us better than God does, the One who made us.  Psalm 139 says it best: “Lord, You know when I sit down and when I rise up; you understand my thought from afar.  You scrutinize my path and my lying down, and are intimately acquainted with all my ways.  Even before there is a word on my tongue, behold, O Lord, you know it all”.  And yet God, who knows our sinful nature which we hide from others, loves us at a depth we cannot even begin to fathom.  Our Father is out there searching for you and for me, reaching out to us with grace and understanding, because like the father in today’s Gospel reading, He is waiting to welcome us home, patiently waiting for us to take His hand and be embraced for all Eternity.  How much more then should we – as imperfect people – reach out to those who are in need of our love, accepting them for who they are with steadfast assurance and understanding?

Shelly was a waitress at a home-style restaurant on the weekends.  It was a small community, but everyone knew each other.  One day, as she was finishing her shift, she saw a young man sitting in her section with a cup of coffee, in front of him, and he had no menu.  He looked to be about nineteen or twenty.  He looked very exhausted and weathered by many hardships that Shelly knew nothing about.  He was not from around her town, and Shelly had no idea of the drugs, sex, and frivolity that had run his life rampant and into the ground, she only knew he was a young man who seemed to be in need.  He was dressed in tattered clothes with several obvious body piercing.  When Shelly asked him if he wanted anything, other than the coffee she had poured him, he told her that he just came in to get out of the cold.  He said he did not have the money to pay for the coffee so he had not touched it.  Shelly told him to enjoy his coffee, as she would buy it for him.  She then made a statement, out loud, more to herself, that she should hope if ever she did not have the money for a cup of coffee, someone would see fit to buy her a cup as well. Others had overheard their conversation and a little later, when Shelly came back to check on the young man, she saw that he was crying.  She went over to him and asked if he was all right?  He said that the people, who had been sitting at the next table, bought him a meal on their way out.  Then another couple came over to him and asked him if he had a place to stay, and even gave him their address.  He continued and said that a gentleman, a couple of booths over, offered him a job washing cars at a garage.  He said when he woke up this morning; he had decided that this was to be his last day on earth.  He was going to end it all.  He had squandered all the money he ever had, he had betrayed everyone who loved him; committing awful offenses for which he was not proud of and could not take back.  He went on to say that recently times had become very hard.  He said he had nowhere to turn.  But now - he had a job, a place to stay, and a warm meal in his stomach.  All this unfolded because he took a chance to come in, out of the cold, and was brave enough to admit that he had no money, admit that he made mistakes.  Shelly had no idea that the young man was so down on his luck, but days later he returned to the restaurant to thank Shelly, smiling because he had taken that job, relieved because he had a safe place to stay, and grateful for the second chance he was given in life.

This is the spirit of Lent.  The whole journey toward Easter can become our own if we are able to stand in examination of our lives, see how far we have brought ourselves from the life God intends for us, and then long, truly long to return to our true home.  The Father gives His inheritance to His son; He stands watch for the return of His lost child; His forgiveness is so swift and so great that the wayward son cannot even finish his pleas for mercy before the Father has embraced his return.  He rejoices, above due measure, when the lost is once again found.  The Father's love is active, attentive, and unconditional.  Yet the parable teaches us also of ourselves.  We know from the moment today’s Gospel begins, that the Prodigal Son represents all of humanity, and that Jesus tells the story of our own sinfulness and error.  Eventually, we must all come to that place, when in the stark reality of our sinful lives we realize, much like the Prodigal Son, that “All to no purpose have I left my true home”.  The Church tells us what God will do.  He shows us, as a loving Father, He will take us in His arms, and will put the ring upon our finger.  That is the image of God, which is within man.  My brothers and sisters, we have all sinned, and we have all squandered the riches of God.  But just like the Prodigal Son was given another chance, and in these days before our Great Lent, we need to be reminded of the chance that God has given to us - the chance to be saved through the death and resurrection of our Lord and Savior, Christ Jesus - the constant opportunity to love and be loved.

A-me-N

(пісня)