Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

27 Лютого, 2011

Дорогі радіо слухачі!

У нинішному євангельскому читанні М’ясопустної неділі чули ми про закінчення Вселенної. На кінці часу перед Господом зберуться усі народи і зачнеться суд над ними. Ніхто не буде вийнятий спід нього, не буде ніякого першенства або якогонебудь оправдання, не можна буде підкупити справедливого суддю, ані втекти, ані сховатися. Усе там буде відкрите, нічого не затаїться.

На основі чого Христос нас буде судити?

На основі нашого життя, а головно відношення до наших ближніх.

І Христос відлучить один від одних, як пастух відлучує овець від козлів, і поставить овець праворуч себе а козлів ліворуч.

І тоді буде сказано тим, що праворуч: Прийдіть, благословені Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував і ви дали мені їсти, мав спрагу і ви мене напоїли, чужинцем був і ви мене прийняли, нагий і ви мене одягли, хворий і ви навідалися до мене, у тюрмі був і ви прийшли до мене."

Рівнож скаже тим що ліворуч: "Ідіть від мене геть прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові і ангелам його, бо я голодував і ви не дали мені їсти, мав спрагу і ви мене не напоїли, чужинцем був і ви мене не прийняли, нагий і ви мене не одягли, хворий і ви не навідалися до мене, у тюрмі був і ви не прийшли до мене."

І одні другі не можуть зрозуміти, коли то вони бачили Христа і послужили або не послужили йому і приходить вияснення: "Усе що ви зробили одному з мої братів найменших – ви мені зробили, і усе те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили." І підуть, сказано одні на вічну кару а праведники – на життя вічне.

По наших церквах на наших рідних землях почасто існувала ікона страшного суду. Звичайно великого розміру. Коли вірні по відправі ішли до дому, могли поглянути на це що нас чекає у недалекій майбутності, і бути готовими, бо ніхто не знає дня ні години, коли потрібно буде нам дати відповідь на питання, як ми використали дорогоцінний Божий дар життя, що ми з ним зробили, який вплив мали ми на тих, що ми їх стрічали на нашій життєвій дорозі, що за собою доброго залишили, а що взяли Господеві у подарунок?

Пригадаймо собі сьогодні цю ікону. Христос седить на троні, й руку підіймає, щоб благословити усіх струждених, терплячих, осамітниних і подарувати їм спокій, якого вони довго шукали і нарешті знайшли, коли їм здавалося, що і надії вже жодної немає. При тій нагоді Учитеь закликає праведних: Прийдіть благословенні Отця мого. Увійдіть у царство приготоване вам від початку. Бо я голодував і ви дали мені їсти, мав спрагу і ви напоїли мене, нагий був і ви одгнули мене, хворий був і в тюрмі і ви відвідали мене, сумний був і потішили мене, радісний був і ви раділи зі мною, прагнув знання і ви навчили мене, сліпий був і ви провадили мене, не розумів і ви повчили мене, поранений був і ви завинули мої рани і вигоїли їх, мертвий був і ви поховали мої тлінні останки, бо все що ви зробили одному з отих найменших моїх братів і сестер ви мені зробили. Зрозуміли тоді блаженні, що не було потрібно шукати чогось надзвичайного у свойому житті, щоб з Христом перебувати. Вистарчило отих малих діл любови. І не важне при тому чи життя їхнє було коротке чи довге, чи були вони багаті чи бідні, здорові чи хворі, вчені чи недоуки. Важним радше було їхнє наставлення до ближнього, бо кожного разу, коли вони завважували потреби інших, Господь посилав їх, щоб вони принесли полегшу.

Очевидно Христос відсилає тих, які не звертали уваги на ближніх, а журилися тільки собою. Вони ж самі собі  спричинили нещасливу вічність своїм невідповідним поступуванням.

Рука Господьня підноситься догори і спускається в долину а потім на ліво і на право. Таким способом творить вона хрест на знак що Христос визволив нас хрестом і таким способом заплатив за нас уповні.

У ногах Господа на іконі Страшного Суду поставлена відкрита книжка. Отам ціла історія спасіння людського рода, і наша в ньому участь. Отам діла усі кожної людини зачинаючи від Адама виразно записані. Глянувши на цю книжку, у ту одну мить немов на фільмі пересувається ціле наше життя. Щаслива та хвилина оскільки людина знайдеться гідною Христової любови. Нема особи, що заслужила б на своє спасіння, і ніхто не доходить до нього своєю власною силою. Але ми всі мали можливість хоч раз у свойому житті сказати разом з розбійником на хресті “Згадай мене Господи, коли прийдеш у царство твоє”. А нам тоді Спаситель відповість: “Ще сьогодні будеш зі мною в раю”. І це сьогодні це якраз оця благословенна хвилина де рішається доля цілого людства, а в тім кожного і кожної з нас.

По середині нашої ікони при самій долині бачимо стовп на якому прив’язана людина. Ця людина символізує нас усіх що ще живемо, що маємо нагоду рішитися якою дорогою нам попря’мувати. Бо там один крок у ліво і опинимося вже у місці мук навіки, звідки виходу немає, а один крок направо і ми вже при дверях до небесного Єрусалиму, де чикають на нас праведники старого і нового завітів на чолі зі святими Мойсеєм і Питром, і вже ввійдемо з ними і перебуватимемо з Христом у його царстві у щасливій вічності.

Ми всі, дорогі слухачі, прив’язані ще. Залежні від повітря, якого дихаємо, від їжі що споживаємо.

Може ми опутані чорними нитками злости, гніву, ненависти, переплетині різьнокольоровими нетками обжирства, пияцтва, лінивства, розпусти. Усі ці нитки творять такий чудовий килим, приємний для ока, який стелиться у ліву сторону від Христа, і коли у свойому благословенні рука Господня покаже у ліво, тоді то золоткі нетки лагідности, довготерпіння, стриманости підкріплені різьнокольоровими нитками любови, радости, вдячности, сративши свій блиск і якість легко можуть урватися і ми розлогими дорогами відійдемо а за собою почуємо тоді Христові слова: “Геть від мене, бо ви не нагодували мене, не напоїли, не відвідали...

Нехай так не буде. Блаженні ті, які витримають до кінця, яких золоті нетки не пірвутся.  Хай наші життєві нетки насичаться Христовою кровю, яку Він проляв за нас на хресті у Велику П’ятницю. Скажім Господеві: “Прости і згадай”, а Він нам скаже. “Усе прощено і вже згадав. Прийдіть, благословенні...”.

Якщо ми опутані золотими нетками віри, Страху Божого, довготерпеливости, переплетині різьнокольоровими нетками несебелюбя, відважности, доброти, справедливости, вдячности, і всього доброго, що ми в житті робили живучи по Христу, тоді то, коли Справедливий Суддя покаже на право, темні нетки заздрости, нетерпеливости, неуважности, і якого небудь недбальства у нашому житті, бо нема нікого досконалого, урвутся - і золоті нетки потягнуть нас у Царство Боже, у вічне життя, споґлядати Господа лицем у лице. Амінь

+ СІХ

 (пісня)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

The Gospels we have read over the past two Sundays have given us great comfort.  The Parable of the Publican and the Pharisee shows us that whoever we are and whatever we have done, God's mercy is sufficient to save us as soon as we humbly beseech the Lord.  The Parable of the Prodigal Son shows us that God is more than ready to welcome us home.  He is out searching for us, a loving Father waiting for His children to return to Him.  But looking at today's parable about the sheep and the goats in the Gospel of St. Matthew, we are forced to consider the Day of Last Judgment.  Here we see Jesus in a different role than the one we normally like to portray.  Jesus is our Lord, He is our Savior - but he is also our judge.  "When the Son of Man comes in his glory, and all the angels with Him, He will sit on His throne in heavenly glory" (Matthew 25:31).  A further understanding of the scripture is that all roads lead to judgment, but only one leads to salvation.  God will separate all people, one from another, as a shepherd separates the sheep from the goats - placing his sheep on his right and the goats on his left.  Therefore, we will all be divided into two groups based on our actions here on earth – judged on how we chose to lead our lives. "Verily I say unto you, in as much as you have done unto one of the least of my brethren, you have done unto me". (Matthew 25:40).

The goats in today's Gospel did not help those who were in need, they failed to recognize Christ in the people around them, and they were judged by the Lord because of it.  St. John warns us: "If someone says, 'I love God,' and hates his brother, he is a liar; for he who does not love his brother whom he has seen, how can he love God whom he has not seen?" (1 John 4:20)  If we had known it was you, God, we would have given the beggar on the corner a dollar, we would have cooked a casserole when you had surgery, we would have given you some new clothes, we would have carried you to the doctor, and we would have visited you in jail.  If the Bethlehem innkeeper had known that Mary was about to deliver the long awaited Messiah, he would have made room for them in the Inn.  If the Sanhedrin had known it was God they were arresting on that fateful night in the Gethsemane garden, they would have followed Him instead.  If the Roman soldiers had known it was our Savior they were flogging, they would have knelt at His feet instead of driving a nail through them.  If we do a kind act simply because we think that it will assist us in getting to Heaven, then it was not the love of God that motivated us, but rather our own selfishness.  "For we must all appear before the judgment seat of Christ, so that each one may recompense for his deeds in the body, according to what he has done" (Corinthians 5:10)!

A 19th century painting shows a long row of beggars waiting in a soup line.  They are all ragged and dirty looking.  But around the head of one, barely perceptible, is a halo.  One of them is Christ!  You may see no halo around the heads of your brothers and sisters in need, yet to serve them is to serve the Lord, for Christ is hidden within them.  It is not a question that they do not have, but rather a question that we do not see.  "When I was hungry you gave me to eat, when I was thirsty you gave me to drink, I was a stranger and you took me in; naked and you covered me; sick and you visited me; I was in prison and you came to me" (Matthew 25:35-36).  The call of God is to become personally involved in the lives of those who are hurting and in need, and to touch them with our own lives. If you pass the Buffalo city mission, they have a very inspiring billboard that shows an elderly man eating a meal that has been prepared for him, and it reads: “I was hungry and you gave me food”.  Every time I drive past, I think of Christ when I look at that man, and I am reminded that every day, we must be on the look out for the presence of Christ in all those we meet.  Before the judgment seat of Christ, we will be judged not by how much we have done, but rather by how much we could have done.  No man or woman gives at all, until they have given all – because only then can we understand God’s love which is unconditional.

The painter sat at his easel one day, ready to work.  The morning sun shone through the big bay window.  He looked at the canvas in front of him and wondered what he should paint today.  He was hungry and uninspired.  As his thoughts wandered he noticed a humming bird hovering at a honeysuckle flower.  He was amazed at the way the bird stayed so perfectly still there.  He marveled at the creation of such a creature.  Upon thinking of the God who had made this humming bird, the painter was reminded of the love God had shown him over the years of his life.  He smiled as he felt the inspiration coming over him.  He would paint a portrait of God's love.  But how could he possibly paint a portrait of love?  The painter thought long and hard on this as the morning sun moved higher into the sky.  His room was brightened to its fullness.  He stared out his window and saw a church steeple in the distance.  On the top of it was an image of the cross.  He was overwhelmed with a great need to paint the Lord as He hung on the cross, for that was indeed the greatest proof of His love.  He painted first the darkened, purple sky to remind himself of God's pain as His only Son dies.  He painted the hill the cross stood upon, between the two others.  The faces of the two thieves were blurred and unclear.  Then, with gentle strokes, he painted the body, cut and bruised; he painted the marks the lashing had left.  He painted His hair, unruly in the wind.  With careful hands, he painted the crown that had been placed on the Lord’s head.  Every thorn, every twisted vine so carefully detailed it could have been real.  He painted a small trickle of blood at His temple where a thorn had pierced His skin.  He painted the Savior's arms outstretched, open as to invite all to enter into His love.  He showed the nails that held them there.  As the painter lovingly detailed the wound in His side, he found his vision blurred.  He was surprised to find himself crying.  He dried his tears and continued to work.  He painted the cross, dark and forlorn.  He stained it with blood from a sinless man.  Above the Lord's head he painted the sign they had placed so mockingly - "King of the Jews".  It meant so much more than they had ever realized.  He sat there then and looked at what had been accomplished so far.  He thought it was good but it was not yet finished.  He had saved for the last, the face of Christ, and he wondered how he would ever be able to paint the love Jesus must have felt for His lost lambs.  After a few moments he stopped to pray and ask God to guide his strokes.  As he prayed a vision came to him, and he smiled as he picked up his brush and began again to paint.  With loving hands he painted a soft and tender smile on the dry, parched lips of Jesus.  He painted his nose, burnt from the sun.  With shaking hands he painted the eyes.  Soft and deep, and filled with love, they looked straight out at him so that whoever gazed at this portrait would find themselves held by the eyes of Jesus.  He studied it for a moment and wondered what was missing.  He thought a while and prayed again.  Then, with a tear in his own eye, he reached out and painted a single tear to trickle down from the right eye and slide softly from Christ’s cheek.  When the portrait was finished and it was time to give it a title, the artist did not sign his name, but instead, right across the bottom of the painting he wrote in careful print what the picture meant to him - a Portrait of Unconditional Love!

God’s Love is unconditional, therefore our Lord’s question to us on judgment day is not whether we have acknowledged Him as our Savior, but rather, ‘Having acknowledged Christ as our Savior, what did we do with our life?’   He will assess the reality of our faith on that basis. Jesus is with us every day; He lives right near us in the lives of those we too often walk past.  Showing love toward others and taking care of their needs is the way we allow Christ to shine through us.  There was a man who was sick and tired of all the horror he saw in the world. Day after day, he heard stories of holy wars, violence, and hatred.  He asked God if he could have a talk with Him face to face. God said, "Yes, of course." The man said to God, "I can't believe you! This world you created is filled with senseless violence. People kill and torture one another. They hate each other and declare war on one another in the name of money, power, religion, and intolerance. There is famine all over the world. Our environment is on a collision course with disaster. There are innocent people suffering from all kinds of diseases, and our streets are filled with thieves, rapists, child abusers, drug dealers, murderers, you name it. Why don't you do something about it?  Why don't you send someone down here to make this world of yours a better place?" God looked at the man calmly and said, "I did - I sent you."  My brothers and sisters, God does not cause judgment at any time. God is love and by His very nature cannot do anything evil, hateful or destructive to anyone.  Each of us makes a choice about our Eternal destination - by the way in which we live.

A-me-N

(пісня)