Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

27 Березня, 2011

Дорогі радіо слухачі!

У третю неділю великого посту свята церква приписує виставляти хрест до публичного почитання. Кладемо його на тетрапод, щоб розважувати над Христовими страстями, щоб відповідно приготовлятися до Господнього воскресіння.

Ми любуємося у дорогоцінних хрестах. Для нас хрест немов би стратив своє первісне значення. Коли поглянемо на нього шукаємо за зовнішною прикрасою, за дорогоцінними самоцвітами, а внутрішнього змісту не добачаємо. А він глибокий. Сповнений любовю, надзвичайно сильною любовю Божого Сина до впалого людства, до нас, до кожної особи що коли небудь жила, живе і буде жити.

"Хресту твоєму, поклоняємося Владико, і святеє воскресіння твоє славимо", співали ми підчас сьогоднішної відправи по наших церквах. Ці слова мають скріпити нас у нашій дорозі продовж цього великого посту, щоб наші думки не розгубилися, але щоб ми зосередилися на Христа страждаючого а згодом воскреслого. Щоб у своїх терпіннях ми завжди могли мати надію на наше воскресіння.

Хрест часто кладемо на себе. Хрестимося коли встаємо і коли лягаємо, коли зачинаємо і коли кінчамо якусь працю, перед тим заки споживаємо страву і після того, і очевидно кожного разу коли зачинаємо молитися і коли кінчаємо молитву. Кладучи цей хрест на себе ми згадуємо присвяту Трійцю.

Пригудаємо Бога Отця, що створив нас, що нам все дав: Здоровя, красу, різьного роду багатства, таланти і вміння орудувати ними. Він нами постійно опікується. Провидіння Боже супроводжє нас на кожному кроці нашого шляху і в кожній хвилині нашого життя. До нього молимося оцю молитву, яку усі знаємо на пам'ять, молитву досконалу, яку нам сам Господь наш Ісус Христос передав. Відмовмо тепер разом цю молитву:

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як н небі так і на землі.

Хліб наш насущний, дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Роблячи знак хреста на собі пригадуємо Бога Сина, якого нам Бог Отець обіцяв зара після первородного гріха, якого пророки навіщували і який стався людиною при Благовіщенні, празник якого незадовго будемо прославляти.

Пам'ятаймо, що людина не приходить у світ з народженням але вона вже стається у зачатті, і тому ніяк не можна прийняти аборти, незалежно від того, що інші нам говорять і кілько одобрують, бо зародок життя стається при самому зачатті, яке поволи розвивається, наберає певної форми, але вже існує, і його не можна знищити. Життя приходить від Бога у співпраці з нами, батьками і до Бога має вернутися, знову ж при нашій співпраці, щоб воно було відповідно приготоване до вічної прослави.

Христос народився задля нас, він навчав нас, помагав, потішав, радив, творив чуда оздоровляючи хворих, даючи зір сліпим і слух глухим і мову німим, а навіть і з мертвих воскришав. Пішов на хрест, задля нас, і сьогодні у цю хрестопоклонну неділю згадуємо животворящий хрест, через який приходить нам спасіння. Перетерпівши смерть на хресті, Христос був похований і у третий день славно своєю власною силою воскрес із мертвих.

Він і тепер дає нам зір щоб побачити дорогу справедливости, і слух щоб почути слово Боже і зрозуміти Волю його, дає нам мову, щоб заговорити тим словом. Ооздоровляє нам наші ноги, щоб за добром ходити, і наші руки, щоб добро творити, і воскришає нас від гріха приводячи до життя, щоб у свій час унаслідувати життя вічне. Він постійно з нами перебуває. Будьмо свідомі його присутности між нами. Він дає нам силу перетерпіти усе, не заломатися, стати переможцями, і успадкувати царство небесне, що нам Він уможливив.

Існує молитва яку ми можемо часто повторяти, і ця молитва може стати охороною перед якою небудь небезпекою в нашому духовному житті. Ця молитва так звучить:

"Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного", або „грішну”, а можна очевидно і спільно її відмовляти. Повторім її знова 3 рази маючи на увазі нас усіх, кожного і кожну зокрема:
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних.
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних.
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних. Амінь.

Кладучи на себе знак святого хреста пригадуємо також Духа Святого, якого нам Син Божий обіцяв післати, по свойому вознесінні, і зробив це на Зіслання Святого Духа, 50-го дня після Воскресіння. Святий Дух є той, що провадить церквою, і кожним і кожною з нас. Від Нього приходять різні дари, так як мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність, страх Божий. Він дає нам свої плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність поміркованість. До нього молимося молитвою „Царю Небесний”. Відмовмо її тепер разом, і часто постараймося її повторяти.

Царю небесний, утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої сверні, і спаси, благий, душі наші.

Молімся часто до Святого Духа, щоб просвітив нам наш розум, щоб ми завжди знали що і як відповідати на питання стосовано життя вічного, для нашого власного добра, і може ще більше, для добра інших, на яких ми маємо вплив.

Під впливом Св. Духа, по резеґнації блаженнішого Патріярха Любомира Гузара, Синод нашої церкви вибрав владику кир Святослава Шевчука на Голову нашої церкви. Уведення на пристіл відбулося сьогодні у Соборі Воскресіння Христового в Києві. Ґратулюємо! На многая і благая літа, Блаженніший Патріярше Святославе!

Робім знак святого хреста побожно, з увагою, роздумуючи над цілою історією людського спасіння, так не мов би нас нічого іншого у тій хвилині не цікавило. Бо ж тут маємо до діла не з реченням без змісту, безвартісним повторенням чогось що не має жодного значення, але  з Богом Отцем, що нас створив, Богом – Сином, що нас відкупив, і Богом Духом Святим, що нас постійно освячує. Присвятая Тройце, слава Тобі. Амінь.

+ С.І.Х!

(пісня)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

There once was a soldier whose courage broke during battle.  He was a skillfully trained medic, assigned to treat the injured men brought back to the trenches.  But unable to handle his fear and the violence anymore, he ran one night from the front-line.  He hoped he could make it to the coast, and catch a boat returning back to his homeland.  After a number of hours groping in the dark of a moonless night, the soldier realized he was totally lost.  The cold and his own fear had gripped him.  Finally, still trudging around in the night, he ran into what he thought to be a signpost, but it was so dark he could not see what it said or which way it pointed.  So the soldier climbed up the signpost to the very top, and struck a match.  In the glimmering of that match, he looked square into the face of Christ.  Startled, he tried to collect himself and soon realized he was looking at a wayside crucifix.  Then, he remembered the One who had died for him, the One who had endured, who had never turned back no matter what the odds.  Though it took all the energy this soldier had left, by the time the sun broke over the morning's horizon, he had returned to his post in the trenches.

On this Third Sunday of Lent, we come face to face with the cross Christ died upon to save us from our sinfulness.  We read scripture describing it, every time we celebrate Liturgy; we face it on the altar.  Lent is a reminder to us that the cross Jesus took signified the choice He made in giving His own life as a ransom for many.  The cross was the ultimate sacrifice that Christ bore for each of us, that we may know our Heavenly Father and understand the depths of His love for us.  Lent is a time of reconciliation, prayer, and recollection of our baptism and confirmation in Christ as we prepare for the glory of Easter morning.  Lent is therefore the time of year whereby we turn our attention to the cross.  We focus on that which God has given us, and we are challenged to go forth and do likewise.  Lent is about losing our lives by giving them to Christ, and receiving Eternal life by finding Christ within us. "For whosoever wants to save his life will lose it, but whosoever loses his life for my sake and the Gospel will save it" (Mark 8:35).  Today, having reached the middle of our Great Fast, we take this time to commemorate the precious, life giving cross of our Lord and Savior! The Sunday of the Veneration of the Holy Cross teaches us to understand the great significance the Cross has for us, not only during Lent, but also throughout our whole life. 

We are reminded that as Christians, we employ a very powerful proponent among our daily struggles and hardships – the Holy Cross!  Particularly on this Sunday, the cross is raised before us as a sign of strength, salvation, and triumph.  The Life-Giving Cross is presented to us by our holy fathers as a source of refreshment and assurance, and for remembrance of our Lord’s Passion as we continue through the remainder of our Lenten journey.  The services of this Sunday almost make no mention of the Cross as being a symbol of suffering, penance, or humiliation, but rather extol the Holy Cross as a symbol of joy and triumph.  Metropolitan Andrew Sheptytsky, in his pastoral letter on the Veneration of the Holy Cross stated: “The essence of the veneration of the Cross cannot be more clearly and gloriously expressed than it is in the service of the Sunday of the Veneration of the Holy Cross.  Our Rite has always joined this veneration of the Cross with the commemoration of the Resurrection.  Bowing before the Cross, we pray: ‘We adore Your Cross, Lord, and we glorify Your Resurrection.’  This is the true Christian meaning of the Cross, and beyond the Cross the Christian sees the glory of the Resurrection and the joy of everlasting bliss.”

In today's Gospel reading, Christ not only asks his disciples, He is also asking each of us, to deny ourselves, take up our cross and follow Him.  "Then Jesus called the crowd to Him, along with His disciples and said: `If anyone would come after me, he must deny himself and take up his cross and follow me." (Mark 8:34-35).  The disciples could not possibly understand what Christ meant by taking up the cross, they did not know it would become the symbol of His victory over death.  They would not know until much later.  But what does the cross mean for each of us listening today?  We, who are well aware of Christ’s love and the tremendous sacrifice He made for us, we claim the Lord comes first in our lives, but how much of our daily actions are devoted to Him?  The cross is not some ordinary symbol of triumph - but rather our Lord's promise of the Kingdom to come.  On the cross, Christ gave us His final message, as He made the ultimate sacrifice for our salvation – He promised there would be a renewed joy waiting for each of us on Easter morning.  So during the most difficult times of our lives, we can always look to the cross with hope.  Jesus never sought to lure men to Him by the offer of an easy way. He came not to make life easy, but to make the hearts of men great.  Jesus never calls upon us to do or face anything that He was not prepared to endure Himself. 

A young man was at the end of his rope. Seeing no way out, he dropped to his knees in prayer. "Lord, I can't go on," he said. "I have too heavy a cross to bear." The Lord replied, "My son, if you can't bear its weight, just place your cross inside this room. Then, open that other door, and pick out any cross you wish." The man was filled with relief. "Thank you Lord," he sighed, and he did as he was told. Upon entering the other room, he saw many crosses; some so large the tops were not visible. Then he spotted a tiny cross leaning against a far wall. "I'd like that one, Lord," he whispered. The Lord replied "My son, that is the cross you just brought in."  Christ is not just talking about giving up our material possessions, the things we desire most in life, but rather Christ is asking us to give ourselves over to God – to desire to be with God more than anything else.  If we are going to follow Jesus, then only He will make those final decisions, when the great issues of our lives hang in the balance. Only then, are we able to accept the second step that immediately follows: "Let him deny himself, and take up his cross".  I am sure these very words, even falling on the disciples' ears, were almost incomprehensible to them.  How could they know what Jesus meant?  To them, the cross was but a vague, hazy blur on the horizon of their minds.  They did not understand where Jesus was heading.  But Christ knew that after His Passion, after the suffering He would endure in those three days: there was to be a renewed joy, through the glory of His Resurrection.

Complainingly, I told myself, "This cross is too heavy to wear." And I wondered discontentedly why God gave it to me to bear. And I looked with envy at others whose crosses seemed lighter than mine, and wished that I could exchange my cross for one of a lighter design. And then, in a dream, I beheld the cross I impulsively wanted to wear, it was fashioned of pearls and diamonds and gems that were precious and rare. And when I hung it around my neck the weight of the jewels and the gold was much too heavy and cumbersome for my small, neck to hold. So I tossed it aside and before my eyes was a cross of rose-red flowers, and I said with delight as I put it on, "This cross I can wear for hours" for it was so dainty and fragile, so lovely and light and thin, but I had forgotten about the thorns that started to pierce my skin, and then in my dream I saw "my cross," rugged and old and plain, that clumsy old cross I had looked upon with discontented disdain. And at last I knew that God had made this "special cross for me," for God in His great wisdom knew what I before could not see, that often the loveliest crosses are the heaviest crosses to bear, for only God is wise enough to choose the cross that we can wear.  The good news of today’s Gospel tells us that wherever we find the Cross, there we will find our strength, victory, and salvation.

Today, as we celebrate the veneration of the cross, we acknowledge the sacrifice and the glory of the Son of God.  But when was the last time that each of us stopped long enough, to really consider what God, in all His goodness, has done for us?  A sincere relationship with Christ requires our daily participation – it requires our love to become a part of His Glory.  As glorious as Jesus was in this life, He was still yet to be glorified.  There was still a level of glory for Him to ascend.  I would have thought He was glorified when the heavens opened up and the Holy Spirit descended upon Him and the Father said, "This is my beloved Son".  But the glory of Jesus was greater than this.  I would have thought He was glorified when He stood on the bow of a boat in the midst of a raging sea, and said, "Peace, be still" and the roaring seas became calm still waters.  But no, there was still a greater glory than this.  Some would have surmised that Jesus had ascended to glory when He raised Lazarus from the dead. But there was still much more glory to come.  Jesus allowed his enemies to nail him to the cross; and yet He prayed, "Father, forgive them for they know not what they do."  Christ ascended to His glory after He was buried in a borrowed tomb, when on the third day, He rose from the dead and stood before His disciples and declared, "All authority in Heaven and on earth has been given to me."  Jesus ascended into glory, so that we too may ascend into the glory of a living God.  So together we may begin to see, that in the midst of our own suffering and passion, in the midst of our waiting and Christ's veneration: we can already experience His Resurrection.  That is what "carrying our cross" truly means.  It requires taking the love of our Lord to the very ends of the earth.  My brothers and sisters, I pray that God will grant each of us the true spiritual wisdom to trade in that which will not endure, for that which is Eternal.

In the Name of the Father, and the Son, and the Holy Spirit…

A-me-N

(пісня)