Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

(Христос Воскрес)

1 Травня, 2011

Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,

і тим, що в гробах, життя дарував".

Дорогі радіо слухачі!

У нинішному євангельскому читанні від Івана читаємо що Тома не був між апостолами, коли то Христос вперше їм з'явився. І кажуть йому його товариші: "Ми бачили Христа. Він – живий. Він з нами говорив." Аж 10 осіб, яким не можна не довіряти. Вони ж з Христом постійно ходили, і ніхто інший не міг би виступити замість Нього щоб їх обманути. Вони ж на власні очі бачили.

І жінки їхні потверджували. Ті самі, що з Христом так часто перебували, що були під хрестом коли його розіпяли, і брали участь у його похороні. І вони також, з радістю промовляють: "Ми його насправді виділи, і доторкалися його одежі. Він дійсний а не дух."

Але Тома немає причини прийняти їхніх свідчень. Він знає своє. Він же не помішаний. У нього розум упорятку. Він тверезо думає. Хіба ж Христа не розіпято на хрест між двома розбійниками? Хіба ж коп'єм ребра Його не проколено? Хіба Він не помер на тому хресті? Та ж очевидців було навіть забагато, бо хотіли подевитися на позорище, а може і бути свідками якогось чуда, де Христос зійшов би з хреста. Але ж це не сталося, і поховали його, і великий камінь над входом до гробу привалили, і сторожу коло нього поставили, щоб часами під час ночі хтось не украв його тіла і не сказав, що він устав із мертвих.

"Як сам не побачу на його руках ран від цвяхів і не поставлю своїх пальців у рани від цвяхів і не вложу свою руку у його ребра, не повірю."

І приходить Христос осьмого дня по воскресінню, у сьогоднішну неділю і знова каже усім: "Мир Вам", а тоді звертається до сумніваючого Томи кажучи: "Подай свій палец і поглянь на мої руки і  вложи свою руку в мої ребра, і не будь невірним але вірним."

А що Тома на це. Він не підходить, не кладе руки своєї у ребра Христові, але схиляє голову перед своїм учителим кажучи: "Господь мій і Бог мій!"

І так, дорогі, святий Тома став доказом для нас, що Христос дійсно Воскрес. Бо коли той, що ніяк не міг прийняти Христа Воскреслого, аж поки сам не побачив, одержав зрозуміння, то і ми, взоруючися на його прикладі, можимо також те саме одержати і мати сильну віру.

Христос сказав до Томи: "Тому, що ти побачив, віруєш. Блажені ті, що не бачили а вірують." Між ними, очевидно, ми усі. Віримо на основі свідчення апостолів, а головно того Христового учня, що так багато сумнівався.

Звернім увагу, що і ми можемо доторкнутиися Христових ран і тепер, так як це хотів колись зробити апостол Тома.  Ці рани Христові є на тілі тих що пострадали майже 80 років тому, коли то великий голод панував на українських землях, коли міліони загинули страшною голодовою смертю. Ці рани і на тілі тих що пострадали у різних війнах і на кожному місці де людина людині завдавала і завдає ран. Кожний і кожна, що терплять, носять на собі Христові рани, яких ми можемо побачити і можливо якось допомогти вилікувати їх. Важним є, щоб ми, дорогі в Христі,  самі не завдавали Христові більше ран, щоб ми його наново не розпинали своєю неуважливістю, своїм себелюб­ям, своєю ненавістю.

Рани Христові також на тілі тих що пострадали у Чорнобилі чверть століття тому, яку ту сумну річницю сьогодні зґадуємо.

У вівторок, 26 Квітня, жіночі організації міста Боффало зорганізували програму „відзначення 25 ліття Чорнобильської трагедії вибуху ядерного реактора”. У програмі взяли участь хор „Мрія” під фаховим проводом пані Бабицької, членкиня Пласту Наталка Кукліч та член Суму Остап Ткаліч. Др Юрій Гайдучок виголосив прикрасну доповідь „Чорнобиль по 25-ти роках”. Згадай, Господи усіх що і дальше терплять, і подай вічний упокій тим, що загинули внаслідок Чорнобиля.

Перечитаймо тепер послання блаженнішого Патріярха Святослава з нагоди цієї сумної річниці:

26 квітня минає 25 років із часу сумнозвісної аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка спричинила найбільшу у світі техногенну катастрофу і вказала на неприпустимі помилки у використанні атомної енергії.

Внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбувся викид радіоактивних елементів, що призвiв до забруднення близько 150 тис. км2 територій нашої країни і сусідніх Білорусі та Росії. Згубного впливу радіації зазнали також широкі простори європейських країн. Особливо постраждали мільйони жителів радіоактивно забруднених територій і сотні тисяч учасників ліквідації наслідків атомного лиха, які розчищали руїни та зводили саркофаг для зруйнованого реактора.

Чорнобильська катастрофа призвела до трагічних наслідків, які виявилися значно складнішими, ніж це можна було собі уявити. Широкомасштабне радіоактивне забруднення довкілля, евакуація, переселення і соціальна дезінтеграція сотень тисяч людей, мільйони постраждалих, погіршення загального стану здоров’я і зростання рівня ракових захворювань, інвалідність і передчасна втрата життя, багатомільярдні економічні втрати – все це тільки частина трагічної спадщини Чорнобиля.

Хоча вже минуло чверть століття, однак нині ще зарано давати повну оцінку всіх соціально-екологічних (широкого спектру медичних, соціально-психологічних, демографічних, економічних та екологічних) наслідків цієї катастрофи. Навіть більше, з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви аварії і вона надалі завдаватиме шкоди, яку дуже важко, чи то й неможливо виправити.

Такі катастрофи, як у минулому Чорнобиль, а сьогодні, з новою трагічною актуальністю – Фукусіма-Даічі вказують на те, що аварії на Атомній Електро-Станції із глобальними негативними наслідками для людства та природного довкілля малоймовірними є тільки теоретично, насправді ж вони можуть статися щомиті. Достатньо згадати про одну із найбільших ядерних загроз, особливо для українців, – застарілий саркофаг над зруйнованим чорнобильським реактором.

Тому ще раз закликаємо відповідальних осіб вжити всіх необхідних заходів і докласти зусиль, щоб не повторився новий Чорнобиль, щоб технічні можливості завжди були поєднані з незмінними етичними цінностями, щоб технічний прогрес стояв на служінні людині, а не загрожував її життю, щоб ми спільно будували справді гармонійне суспільство і підготували для майбутніх поколінь мирний світ без страху перед подібними нещастями.

Запрошуємо наших вірних – духовенство, чернецтво та мирян – об’єднатися... у молитві за вічний спочинок жертв Чорнобиля. Благаймо Воскреслого Христа, який переможно виходить із запечатаного гробу, про упокій душі тих, хто віддав своє життя, ліквідовуючи наслідки цієї аварії. Просімо нашого Спасителя за рідних і близьких загиблих та всіх тих, хто потерпає від згубного впливу радіації. Вимолюймо сьогодні у нашого Господа благодать просвітлення для відповідальних за долю окремих суспільств і всього світу, щоб їхні рішення завжди були для добра людей і не несли в собі загрози для життя.

Нехай Творець усього у своїй всемогутності та своєму милосерді навчить нас бути відповідальними за сотворений Ним світ, убереже нас від екологічного гріха – злочину проти Його творіння – та не допустить більше атомного лиха, про яке сьогодні згадуємо.

І на кінці, дорогі в Христі Звернімся у своїх молитвах, до Діви Марії, Матері нашого Господа, покровительки нашого народу, щоб вона постійно заступала ся за нас, і стерегла на від подібного лиха. Покрий нас Пречиста своїм могутнім покровом. Амінь!

Х Р И С Т О С   В О С К Р Е С !   В О І С Т И Н У   В О С К Р Е С !

(пісня)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

Xrystos Voskres!  This liturgical season which is called the “time of Easter” began on Holy Saturday and ends on the eve of Pentecost.  The Sundays of the Pentecost Season are named according to the special Gospel event of that day.  The services of these Sundays have for their purpose the glorification of our Risen Lord and the strengthening of our own faith.  During this period of Pentecost, the Sunday of Saint Thomas is the first of our celebrated feasts.  This Gospel event describes the appearance of Christ on the eighth day after His Resurrection, and the moving scene of Doubting Thomas' profession of faith.  Today, we commemorate the renewal of Christ's resurrection with the touching of His wounds by Saint Thomas.  And among our people there exists an old custom, on the Sunday of Saint Thomas, of commemorating the dead with a special memorial repast as well as praying for their souls at the cemetery.  St. John Chrysostom, in a homily delivered on Thomas Sunday, records the following: "Of all the Apostles Saint Thomas was, at one time, the weakest in faith, but with God's grace, he became more courageous and more untiring then the rest.  He traversed almost the whole known world, preaching the Word of God fearlessly to all nations."  Today we read about, as the Church calls it, St. Thomas' "believing unbelief." 

After His Resurrection, Jesus appeared to His Disciples: He miraculously entered a locked room, and showed them His wounds.  Then He ate and drank with them, proving that He was not some apparition, but that He was indeed Christ, in the flesh.  St. Thomas, however, was not there when Christ first appeared to the Apostles.  The report of the Lord’s manifestation that he hears later from the other disciples leaves him doubtful: “Except I shall see in his hands the print of the nails, and put my finger into the print of the nails and thrust my hand into his side, I will not believe.”   So the Lord appeared again, and invited Thomas to put his fingers in His side and touch the wounds made by the nails. Thomas cried out: "My Lord and my God!" and fell at Christ's feet.  Christ told Thomas that He was glad he no longer doubted, but also lamented: "Because you have seen me, you have believed. Blessed are those who have not seen, yet believed!"  Christ uses Thomas' doubt to teach both the Disciples as well as each of us today, that we do not need to physically touch Jesus to have faith; we can be spiritually moved to follow Christ, and trust in His promise that we shall all be raised on the day He appoints for judgment, and know the Eternal joy of being reunited with God.  St. Peter heard and understood, as he writes to his flock (I Peter 1:8): "You did not see Him, yet you loved Him; and still without seeing Him you are filled with a joy so glorious that it cannot be described, because you believe; and you are sure of the end to which your faith looks forward, that is, the salvation of your souls."

Initially, St. Peter did not believe in the resurrection when he first saw the grave clothes, only John saw and believed.  Peter went away, wondering in himself what had come to pass until the Lord later greeted Peter along with the other disciples.  Mary Magdalene, who saw the stone rolled away from the tomb, did not immediately believe in the resurrection either.  She came to the tomb with myrrh and aloes to anoint the Lord, and was weeping because He was not in the tomb.  Then our Lord came to her and she thought He was the gardener, until Christ spoke to her and just in the hearing of His voice, when He said; "Mary", then she recognized Him and believed.  And now the last to find out, after eight long days of hearing from the Apostles about the Lord’s resurrection, Thomas, is in the room and the Lord comes through the doors again, which were shut and locked.  Jesus comes in and speaks very gently to Thomas.  He beckons him to touch the wounds on His body, and then Thomas had the privilege of being the first of the Apostles to proclaim, in clear terms, the dual nature of Christ's humanity and His divinity.  It is the first profession of faith in the scriptures, where Christ is proclaimed God and man openly.  He says: "My Lord and my God!"

Not far from Jerusalem, a fire burns in the wilderness.  A deserter from the Roman army is warming his hands, shaking, not only from the chill of the evening, but from the inner turmoil he is feeling.  The silence is broken by the sound of a stranger meandering his way down the road.  The deserter is in want of company and beckons the stranger to come over.  The stranger nods and sits by the fire, pulling his cloak up around him, as the deserter begins to pour out his soul and says, "Sir, I can see you are a stranger here, the dust of the road on your sandals.  Perhaps you do not know what has taken place in Jerusalem in the past few days, but we have killed a God.  I was called out as an arresting officer.  We arrested this man, Jesus, took him before illegal tribunals.  I was there when he was beaten and scourged.  They condemned an innocent man.  I was there when he was staggering on his way to Golgotha, carrying the weight of that heavy wooden cross.  I wanted to take the burden from his shoulders, but I dared not, out of fear of retribution from my commander.  There on the hill, I was called forward to put my hand on his palm and wrist and hold his flesh to the wood as the nails were driven through.  I felt his blood splash upon my own hands.  I looked into his eyes and felt the warmth of his love that made it as though the very marrow of my bones would melt.  I wanted to cry out for them to have mercy, but my voice was lost to the crowd of onlookers screaming “crucify him”.  I saw as they lifted him up on cross and then dropped its wooden base into the hole.  I could almost hear his flesh tear.  And through that awful day I watched in agony, wondering how we could crucify this man.  Toward the afternoon Jesus cried out, 'It is finished!' and he fell limp upon the cross.  It was then that I knew we had killed a God.  I ran and I ran to where you find me here.  Sir, I tell you, we have killed a God, we have killed a God."  The deserter looked up from the fire into the face of the stranger.  The stranger was smiling.  The deserter said, "Sir, there is nothing in this story to smile about!"  But the stranger continued to smile as he pulled his hands from under his cloak to warm them in the fire.  And there in the glowing amber, the deserter saw nail prints in his wrists and feet.  Falling to his knees he cried out with great joy, "My Lord and my God!"

Perhaps if St. Thomas could speak to us today, he would tell his story of how Jesus' life had intercepted his own.  He would tell us of his fears and his doubts. And then, with a radiant, joyful face, St. Thomas, would recount his joy at seeing and knowing the Risen Jesus himself. "My Lord and my God!" he would say.  When Christ appeared to His disciples after His glorious Resurrection, no longer did they doubt the promises Christ had made to them.  Scripture reminds us of His words: “I am with you always, until the end of the age.”  We see how the resurrection is applied.  Many times, Christ spoke to His Apostles saying, "As the Father sent me, so I send you."  And by extension, it is the same for each of us.  We must look to Christ as our example of how to lead our lives.  We can follow the examples of the Saints.  Follow the example of the Disciples.  Live as they lived.  When Thomas was given the opportunity to experience the Risen Christ, the presence of our Lord in his life through the breath of the Holy Spirit, he was also able to experience the pardon.  And through that forgiveness, Thomas was able to experience the peace, which comes from our risen Lord.  We may often remember Thomas as the one who dared to question the reports of his fellow Apostles.  However, his one definitive statement remains the finest example of our Christianity - "My Lord and My God."

This past Tuesday, April 26^th, in Kyiv, Ukrainians lit thin wax candles and a bell tolled 25 times for the number of years that have passed since the Chernobyl disaster, as the world marked the anniversary of the worst nuclear accident in history.  Nighttime prayer services were held near a monument to firefighters and cleanup workers who died soon after the accident from acute radiation poisoning. The world had not known a catastrophe in peaceful times that could be compared to what happened in Chernobyl, and it is hard to say how this catastrophe would have ended if it had not been for these first responders.  It was an emotional tribute to the workers sent to the Chernobyl plant immediately after one of its reactors exploded to try to contain the contamination.  Tuesday's service began at 1:23 a.m. the time of the blast on April 26, 1986, that spewed a cloud of radioactive fallout over much of Europe and forced hundreds of thousands from their homes in the most heavily hit areas in Ukraine and western Russia.  Hundreds of thousands were sickened and once-pristine forests and farmland still remain contaminated. The U.N.'s World Health Organization said at a conference in Kyiv last week that among the 600,000 people most heavily exposed to the radiation, 4,000 more cancer deaths than average are expected to be eventually found.  Several hundred Ukrainians came to Tuesday's service to pay their respects to their loved ones and friends.  Teary-eyed, they lit candles, stood in silence and crossed themselves to the sound of prayer services and chants in memory of a disaster that will never be forgotten.  Today, let us also remember and pray for the people in Ukraine who lost loved ones and still endure great hardships due to the Chernobyl disaster.  May our Risen Lord continue to watch over our native Ukraine and keep its people united in freedom and faith!

Xrystos Voskres – Voistynu Voskres!

(пісня)