Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

22 Травня, 2011

+ Христос Воскрес!

Дорогі радіо слухачі!

У нинішному Євангельскому читанні чули ми про жінку Самарянку яка в обідню пору, приходить до криниці Якова, щоб начерпати води, і там зустрічає нашого Господа Ісуса Христа. І зачинається між ними розмова. Христос перший ромовляє до жінки кажучи: "Да мені напитися води." Жінка ніяк не розуміє як Христос може звертатися до неї жінки Самарянки. Говорити з жінкою на самоті, безперечно було підозріле. Люди могли побачити і змістя засудити.

Слід нам рівнож пригадати, що Самаряни ворогували зі жидами, що вони не сходилися і не говорили між собою. Самарія розділює Юдеї від Галилеї і дуже часто коли Галиліян ішли на Пасху до Єрусалиму, обходили Самарію, щоб не наражуватися на які небудь неприємності. Як то блисько до сьогоднішних часів. Одні других не любимо, стараємося оминати певних людей бо вони нам не подобаються, вони нас образили, вони з нас сміються, пльоткують на нас, знущаються над нами. Їх вважаємо нашими ворогами. Очевидно коли б так їх запитатися про нас, побачилиби, що вони нас вважають ворогами, що ми їх не любимо, що стараємося їх знищити, що насміхаємо з них, що пльоткуємо на них, що знущаємося над ними і ясна річ, що вони нас оминають.

Нагадується історія про двох братів, які добре жили між собою, але одного разу сильно посперечалися і перестали говорити. Один на другого не хотів навіть подивитися. Між їхніми хатами перетікала невелика річка. Одного разу старший брат порішив побудува­ти стіну від сторони ріки, щоб часами випадково не побачити свого молодшого брата. Знайшов він майстра і доручив йому ту роботу, а сам поїхав на  цілий день до міста. Вер­таючися з дороги замість стіни побачив міст через ріку, а на тому мості йому на зустріч ішов його брат. Коли той підійшов блище заговорив: "Справді ти велика людина коли спромігся простити мені усе це що я на тебе наговорив. Обнялися вони тоді на тому мості, помирилися, а майстрові сказали: "Залешися, бо ми маємо багато до роботи. Майстер тоді відповів, нема в мене часу, бо є ще багато мостів яких треба збудувати.

Ми часто будуємо стіну поміж нами а іншими людьми, замість радше будувати мости, по яких зможемо дійти до усіх тих з якими ворогуємо. Нераз існує велечезна стіна у відношенню поміж батьками а дітьми, поміж подругами, поміж народами. Ці стіни побудопвані з льоду, які утримууться сильним холодом. Підкріплені вони ненавістю і себелюбям, а прозорі вистарчально, що бачити інших у викревленому вигляді.

Слід огріти оці стіни скромністю і прощенням і вони розтануть і лід стопиться і вода змиє недоліки інших і ми їх більше не будемо бачити, а перед нами стануть на цілий зріст, наші батьки і наші діти, наші брати і сестри і наші подруги, і наші приятелі. І засі­яє радість на наших обличчях і буде спокій у наших серцях і запанує рай у наших душах.

До одного святого єпископа приходить визначний чоловік і каже йому, що він посварився зі своїм приятелем, і питається в нього поради, що йому зробити. Понизитися і піти заговорити до теперішнього ворога, або може зачекати, щоб той перший пришов до нього з перепрошенням. На це йому єпископ відповів: "Я не знаю хто між вами провинився, чи може вина по обидвох сторонах, але знаю тільки одно, що більш злобний між вами буде чикати на другого щоб перший прийшов." Почувши ці слова цей чоловік змістя пішов пошукати свого колишнього приятиля і чим скорше наладнати добре відношення.

Простім усім тим, що нас у який небудь спосіб образили, а коли потрібно зуміймо понизитися і шукати прощення, пам'ятаючи слова Господньої молитви: "Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим." Без нашого прощення іншим іхніх провин, самі не зможемо одержати від Господа прощення наших переступів.

Стараймося не засуджувати інших. Зайдім у своє серце і щиро подумаймо чи потрібно нам щось поміняти. Може ми на когось гніваємося, може зла бажаємо, або вже роками ворогуємо з кимісь. Час би покінчити. Уже досить. Постараймося приступити до всіх тих, що мають щось проти нас, просім їх о поміч, навіть якщо нам тої помочі зовсім не потрібно, подібно до того як Христос просив Самарянку: "Дай мені напитися." Інші тоді звернуться до нас о поміч і пораду так Самарянка до Господа: "Дай мені живої води, щоб не мати спраги ніколи."

Дорогі в Христі! Спаситель знає усі таємниці наших сердець, усі наші добрі чи злі вчинки, шляхотні чи нечесні наміри, і хоче нам допомогти, щоб постійно робити перші а оминати останні. Чи ми готові прийняти Його допомогу. Чи разом з отою жінкою Самарянкою зможемо кожний і кояна від себе сказати: "Господи, знаю що Ти пророк", та властиво ще краще: "Ісусе, вірю, що Ти Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ, що б мене навчити, щоб мене піднести до гідности Божої дитини. Чи ми справді приймемо Христа і станемо Його апостолами через виконування своїх щоденних обов'язків, чи може скажемо йому: "Відійди від мене, бо в нинішному світі Тебе зовсім не потрібно."

Жнива великі, каже нам Господь. Хто жне заплату прийме і збирає пліод на життя вічне. Христос щедро розсипав добро, Він посіяв слово життя вічного, яке стократно зародило.

Ми є ті, що повинні зібрати цей плід, скористати з нього і приготовити його до сівби, щоб інші з нього могли також користати.

Скажім і ми разом з Христом: "Моя пожива є творити волю Того, що Мене післав." Постараймося усі робити це, що Господеві подобається. Проповідувати Його цілим своїм єством. Стати для інших другим Христом. Прийти іншим на допомогу. Продовжувати Його святе діло. У нинішному світі, коли не пригадується того, що нас відкупив, коли забувається про існування вищого над нами, потрібно когось, що може пригадати, що може показати, що може притягнути.

Самарянка пішла і привела людей, а вони самі побачили і увірували, читали ми у сьогоднішному євангелію. Привидім і ми інших до Христа, покажім їм вартість християнського життя, а вони самі вже рішаться чи вибрати Господа. Таким способом ми сповнимо Христове бажання зробити учнями усі народи.

+ Х Р И С Т О С   В О С К Р Е С !   В О І С Т И Н У   В О С К Р Е С !

(пісня)

Dear Brothers and Sisters in Christ!

Xrystos Voskres!  Jesus sat down on the ground beside Jacob's well. As He rested, we read in today’s Gospel: "There came a woman of Samaria to draw water" (John 4:7).  As this Samaritan woman filled her pitcher, she recognized Jesus as a Jew with whom the Samaritans did not associate.  She tried to avoid Him, but to her surprise Jesus addressed her with a request, "Give me a drink" (John 4:7).  Jesus asked for water for His physical thirst, but He knew this woman was in need of living water to quench her spiritual thirst.  ”If you knew the gift of God, and who it is that is saying to you, 'Give me a drink,' you would have asked Him, and He would have given you living water" (John 4:10-11).  Jesus reveals Himself as the well of living water. But the woman only sees the thirsty traveler.  "Sir, you have nothing to draw with, and the well is deep; where do you get that living water" (John 4:10)?  It is a long way from man to God and - it is true - the well is deep and we need something to draw with.  Christ is the One - the only One - who can bridge the gap and bring living water to replenish our thirsty souls.  We have not "something", but "Someone" to draw with.  Jesus needs nothing to draw with.  He is the well.  He is the living water. And Jesus continues: "Every one who drinks of this water will thirst again, but whoever drinks of the water that I shall give him will never thirst; the water that I shall give him will become in him a spring of water welling up to Eternal life" (John 4:13-14).

The Samaritans did not form part of the Jewish people: they were foreigners. The fact that she came from a foreign people is part of the symbolic meaning, for she is a symbol of the Church. The Church was to come from the Gentiles, of a different race from the Jews.  We must then recognize ourselves in her words and in her person; and with her give our own thanks to God.  She found faith in Christ, who was using her as a symbol to teach us what was to come. In this story, Jesus, as a Jew, crosses a boundary and engages a Samaritan, historically an adversary, to come to the “living water” he offers.  It is a story of conversion that mirrors the starts and stops in our own journey of faith.  In many ways, the story of the Samaritan Woman is a turning point in the Gospel of Saint John. It marks the end of Jesus' teaching to only a select few, and begins His wider ministry to those outside the Jewish community. She is the first person He talks to who knows nothing of Him and yet Jesus decides to preach to her, and says "Everyone who drinks of this water will be thirsty again, but those who drink of the Water that I will give them will never be thirsty". This sentence is crucial, because after it, she asks Jesus to give her this Water.

Then Jesus says to her: "Go call your husband and return here" (John 4:16).  The woman admits, "I have no husband" (John 4:17).  This was an honest confession, as far as it went, but it did not go far enough.  So Jesus pushes her further by saying:  "You are right in saying, 'I have no husband;' for you have had five husbands, and he whom you now have is not your husband" (John 4:18).  True Christianity begins with a sense of remorse for our sinfulness and then a desire to seek repentance.  Jesus was looking to cleanse a soul in need, by offering living water to this Samaritan woman; water that would purify her soul and cleanse it from sin.  We are all in need of this redemption, this conversion to a higher level of faith, and today Jesus is saying: ‘He who drinks of this water will have Eternal life’.  Jesus offers each one of us the ‘living water’ that is the life-giving action of His Spirit into the deepest recesses of our being.  In the beautiful poetry of the Hebrew prophet Isaiah (55:1–3), God welcomes every person to drink deeply of what He alone can give us and what all that our culture offers - money, jobs, prestige - can never satisfy.  ”Come, all you who are thirsty, come to the waters; and you who have no money, come, buy and eat. Come; buy wine and milk without money and without cost. Why spend money on what is not bread, and your labor on what does not satisfy?  Listen, listen to me, and eat what is good and your soul will delight in the richest of fare. Give ear and come to me; hear me that your soul may live.”

Another point that the story raises is the fact that people believe in Jesus when He first speaks to them.  The Samaritan woman returns to her town, telling everyone she knows that she has found the Messiah. Jesus makes us aware that there is something good in everyone, regardless of our sins.  And by loving the partial Goodness in others we bring them more quickly to the Circle of Goodness which is God. This was the tactic of our Lord when He spoke to the Samaritan woman at the Well. There was nothing in common between His Divine Goodness and her sinful life, except a love of a drink of cold water.  So He started there, and led her on to a declaration that He was Love and Savior of the World.  Jesus accepted the Samaritan women for who she was, and then He offered her living water.  At some monumental point in our lives, each of us likewise met Jesus at the well, and we were not a perfect pillar of virtue or faithfulness.  We came as sinners, and we came as ungrateful children before a merciful God.  And yet Jesus still gave us the same invitation as He gave the Samaritan woman during their encounter; Jesus offers us the water of the Holy Spirit so that we will never thirst again.  All we have to do is accept His invitation, as did the Samaritan woman, and receive Christ openly into our hearts.

When I think of conversions like this Samaritan Woman, I think of St. Paul on the road to Damascus.  It was during the first century and after a period in which St. Paul had persecuted the Church that the decisive moment in Paul's life occurred.  Much has been written about it and naturally from different points of view. It is certain that he reached a turning point on the road to Damascus, indeed a reversal of perspective. And so he began, unexpectedly, to consider as "loss" and "refuse" all that had earlier constituted his greatest ideal, as it were the reason and justification of his life. St. Luke has perhaps the best known account, who tells of the event at least three times in the Acts of the Apostles. The average reader may be tempted to linger too long on certain details, such as the light in the sky, falling to the ground, the voice that called him, and his new condition of blindness. But all these details refer to the heart of the event: the Risen Christ appears as a brilliant light and speaks to Paul, transforms his thinking and his entire life. The dazzling radiance of the Risen Christ blinds him; what was his inner reality is also outwardly apparent, his blindness to the truth, to the light that is Christ. And then Paul’s definitive ‘yes’ to Christ, restores his sight and makes him really see.  Therefore, St Paul was not transformed by a thought but by an event, by the irresistible presence of the Risen One whom he would never doubt, because so powerful had been the evidence of the event, of this encounter.  It radically changed Paul's life in a fundamental way; in this sense one can and must speak of a conversion. A second source concerning the conversion consists in St Paul's actual Letters. Even without speaking in detail, he speaks on various occasions of this most important event, that, in other words he too is a witness of the Resurrection of Jesus, the revelation of which he received directly from Jesus, together with his apostolic mission.  And to this account handed down by tradition he adds, "Last of all... he appeared also to me" (1 Cor. 15: 8). St. Paul makes it clear that this is the foundation of his apostolate and of his new life. Perhaps the most widely known text is read in Galatians: "But when he who had set me apart before I was born, and had called me through his grace, was pleased to reveal his Son to me, in order that I might preach him among the Gentiles, I did not confer with flesh and blood, nor did I go up to Jerusalem to those who were Apostles before me, but I went away into Arabia; and again I returned to Damascus" (1: 15-17).  There is no other way in which to explain this renewal of Paul other than a conversion of faith. In today’s Gospel we witnessed how the Samaritan woman became open to Christ with all of her heart, she accepted Jesus as the Messiah, and received living water from Him. St. Paul, being open to Christ with all his heart, became capable of speaking among all nations and making himself receptive to everyone.  Turning now to ourselves, let us ask what this means for us?  We too can encounter Christ in reading Scripture and in prayer. We can touch Christ's heart and feel him touching ours. Only in this personal relationship with Christ, only in this encounter with the Risen One do we truly become Christians.  In this way our reason opens, and all Christ's wisdom opens as do all the riches of His truth.

We commemorate the Samaritan Woman today because this is the first Sunday after Mid-Pentecost; it is the feast that stands halfway between Easter and Pentecost.  By the coming of the Holy Spirit at Pentecost, the truths of Christ become living, and we worship Christ in spirit and in truth.  When the Samaritan woman realized she had found the one, true well - she left behind her water jar, just as the disciples had abandoned their nets, just as St. Paul abandoned himself on the road to Damascus.  Hardly a convert - yet already a missionary - she ran to the village to tell her people: "Come; see a man who told me all that I ever did. Can this be the Messiah?" (John 4:29)  There was a greatness in her soul, because as God revealed Himself to her, slowly, there was awakened in her a great thirst, and a great truth which she accepted.  Jesus told her all about her life and about the many wonders of God’s Kingdom.  She believed He was the Messiah, and she told many people about Jesus.  I believe this conversation between the Samaritan woman and Christ is a great promise.  He accepted her where she was, with all of her sins, and all of her false opinions.  She was willing to continue to listen, and Christ brought her to where she needed to be.  It is the same with each of us today - we are thirsty, but are we willing to drink this Living water?  Christ is showing us, the Church enlightens us, about how we are to live, and what the Resurrection and the gift of the Holy Spirit truly means.

Xrystos Voskres – Voistynu Voskres!

(пісня)