Radio Archives   St. Nicholas Home Page

Ukrainian     click the arrow (play)      English

21 Листопада, 2010

CIX!

Дорогі радіо слухачі!

Сьогодні свято св. Архистратига Михаїла. Він з кличем "хто як Бог" виступив проти тих, які від Бога відлучилися і переміг. І ми з тим самим кличем ідім у перід і дійдемо до перемоги, у першій мірі перемоги над собою, над своїми пристрастями, а Господь нам у цьому допоможе.

Цього четверга святкуватимемо День Подяки. Користаю з тієї нагоди, щоб подякувати вам усім, дорогі радіо слухачі, за це, що вірно слухаєте нас кожної неділі, і за ваші щедрі пожертви, а моїм співробітникам, що кожної неділі тут зі мною: „Сердечна вам подяка за Вашу жертвену працю. Нехай Господь вас благословить, і обдарує своїми ласками.”

Сьогодні річниця мого свячення. Вдячний я Господеві за можливість перебувати 5 років з благопокійним патріярхом Йосифом, який і висвятив мене на священика 30 років тому, 21 листопада 1980 року, в монастирі монахів Студитів в Кастельґандольфо білля Риму. Господеві хай буде подяка за мого святителя Патріярха Йосифа, який перетерпівши все одержав вінець слави. Він показав нам як змагатися за розквіт нашої церкви, ідучи слідами слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького і він підготовив до тої самої праці архимандрита отців студитів ієромонаха Любомира Гузара, який до речі також був присутний при мойому свяченні. Патріярх Любомир, будучи главою нашої церкви, вміло тепер провадить цією церквою слідами Патріярха Йосифа.

Наші подяки засилаємо до Господа за усіх велетнів нашої церкви, і просимо Його дальше опікуватися нами, посилаючи нам завжди добрих провідників, щоб провадили нас дорогою справедливости до вічного життя.

100 років тому Митропоолит Андрей відвідав Боффало, де у нашій церкві Св. Миколая, що в цей час находилася при Ценрал вулиці, відправив архиєрейську Св. Літургію.

Вдячні ми за це, що Господь послав нам у ці тяжкі часи цього великого мужа і що не позволив, щоб наша церква зникла, але росла і розвивалася. Прослав, Господи, свого вірного слугу Митрополита Андрея Шептицького прославою святих. Рівно ж прослав, Господи, Слугу Божого Патріярха Йосифа.

Дорогі в Христі! З детиньства існувала думка, що хтось кирує моїм життя, хтось, що наба­гато сильніший за мене, хтось, що знає, якою дорогою потрібно іти і що для мене є найкраще. Якщо щось не так було у мойому житті, давніше чи тепер (коли можна більше бути свідомим Господньої присутности у радісній чи сумній хвилині), це виклячно справа моєї власної дії, і нікого не можна винуватити. Але я знаю, що Господь милосердний і Він готовий простити усі провини і недомагання, коли я розумію і порішую переводити зміну на краще.

Господь був з мною, коли то терпіння приходило у моє життя, коли був настав час, що я не міг взагалі вчитися, хіба що треба було вчитися на пам'ять, щоб здавати іспити. Він зберігав мене тоді, коли я потапав у морі, де мене витянули і завезли до лічниці, чи коли то бував у різьних випадках. Він був зі мною у тяжких хвилинах мого життя, Він і тепер мене не залишає. Нераз тяжко зрозуміти причину терпіння, і можливо ніколи не зрозуміємо, але важним є бути свідомими того, що Він прова­дить нас, охороняє, дає нам усе подостатку та й навіть більше ніж потрібно. Наша відповідь на оцю безмежну Христову любов лежить у тому, щоб розмножувати одержане, щоб воно росло і розвивалося, щоб стократно вирощені плоди можна роз­давати потребуючим, щоб іншими журится, і провадити їх дорогою справедливости.

Пригадую був час, що я виступав проти священства. Згідно з навчанням по наших школах у комуністичнову суспільстві, священики важалися паразитами, які використовували свої позиції, здераючи шкіру з бідних людий, щоб збагатитися. При тому грозили пеклом, а самі ледве у це вірили. І такій пропагадні очевидно я довіряв, і не було мови, щоб і я хотів бути подібним до них паразитом.

У цьому бурхливому періоді непевности пригадалося мені, коли то маючи 10 років провадив я пішки горами і долами понад 7 кільометрів одного старшого священика до хворої жінки. Він був римокатолик, і не був парохом хворої, яка була українка, та й належала до нашої церкви, але згодився її відвідати, бо вона була на смертному ложу, а нашого священика не було як дістати. Ледви він ходив але ми ішли уперід і говорили на різьні теми, наскільки я у той час міг розуміти. Тоді то зародилася, хоча і несвідомо, думка, що таке служіння приємне Господеві, і що можливо прийде час що і мені доведеться піти подібною дорогою. Але згодом я це забув і нагадав лиш тоді коли захворів, і можливо хвороба якраз прийшла, як Божий допуст, щоб мене збудити і унапрямити на шлях, яким саме тепер стараюся ходити.

Духовна темрява є почасто частиною життя кожної особи. Вона усвідомлює нас що ми залежні від Господа і потребуємо одні одних. Ми не можемо вповні тішитися світлом, якщо перед тим його не бракувало. У свойому житті мав я багато темних хвилин, і безперечно я ще не дійшов до повного світла. Але я знаю, що правдивим світлом є Господь, який провадить мене, журиться мною і вчить мене як то темряву що в мені перетворювати на світло що в Христі.

Дорогі! З нагоди Дня Подяки будьмо вдячні Господеві за все це, що від нього одержали. Маймо довіря до нього, бо без Його допомоги ми загубилибся на нашій дорозі.

Вдячні ми Йому за життя. Великий це дар задармо одержаний. Ми створині на образ і подобу Божу, ми маємо щось божественного в собі. Щось що не переминає. І ніхто не має права відібрати його від нас, і ми самі не можемо цього зробити. Наше земне життя зачинається зі зачаттям і кінчається хвилиною, коли залишаємо цей світ і зустрічаємося з Господом лицем у лице, щоб з Ним жити по віки.

Вдячні ми Господеві за таланти, що ми їх задармо від Нього одержали. Кожний і кожна з нас унікальна особа, маючи щось, що інші не мають. Свої таланти ми можемо закопати і самі навіть забудемо, що їх посідаємо, але також можемо їх завжди розвивати і використовувати їх якнайкраще, щоб робити Господню роботу, щоб любов Божа через нас поширювалася.

Вдячні ми за нашу родину головно за наших батьків, що нас превили на світ, що нас виховували, за їхню любов до нас.

Вдячні за наших подруг, з якими ділимо добро і зло. Якщо є труднощі то просім Господа, щоб дав силу перемогти їх. Рівнож вдячні ми за наших дітей. Молімся, щоб вони постійно ішли Господніми дорогами. Просім Господа, щоб любов у подружжю була завжди сильною, щоб ми були добрими подругами і добрими батьками.

Вдячні ми за наших братів і сестер, з якими виростали, допомагаючися взаїмно. Вдячні ми за все добро одержане за це що нам подобається, і за це, що нам не конче приємно.

Подякуймо Господеві за здоровя, якщо його маємо, за сили виконувати щоденні завдання і подякуймо також за хворобу, бо через неї гартуємося, стаємо сильнішими принимати різьні удари.

Подякуймо за матеріяльні добра, яке ми можемо використовувати для допомоги іншим і подякуймо за нестачу, бо в нестачі вчимося роздавати.

Все бо від Господа. Нехай буде ім'я Його благословене.

Шасливого усім Дня подяки. Амінь!

+ С.І.Х!

 (пісня)

My Dear Brothers and Sisters in Christ!

This past Monday, November 15^th, our Church celebrated the start of the ‘Christmas Fast’.  It is also called the ‘fast of St. Phillip’ because it is immediately preceded by the feast of this apostle.  This time of expectation and of preparation corresponds to the Roman Advent, so it is often referred to as the time of Advent.  The stories of Advent help us strike the right note for this season: the prophecies of Isaiah and John the Baptist, full of their own stern hope; the pregnancies of Mary and Elizabeth, each as joyous as it is unexpected; the miracles, the cures and other signs pointing the way to our Savior’s birth. Like Great Lent, which precedes Easter, this time of Advent also lasts 40 days, but it does not involve the same strictness in fasting as does Lent.  The central idea of Advent is the ‘coming’ of our Lord, Jesus.  One might perhaps feel that this term ‘coming’ is purely symbolic, for in fact Christ comes to us at all times, and lives in us.  However, this approach and this presence of Christ, takes on a special character at Advent; we somehow feel it with much more ‘intensity’.  The Lord, Jesus is already present; but the grace of Advent allows us a more vivid, and quite new, awareness of His presence.  Jesus makes Himself known as wanting to be with us, and we share in the joy of this intimacy much more deeply at Christmas, because celebrating the birth of the Christ child is something more wondrous and peaceful, then contemplating our Lord’s death upon the cross. 

Patriarch Joseph Slipyj once wrote: “Our Church guides the faithful by continuously placing before their eyes the mysteries of the birth, life, passion, death, and resurrection of our Divine Savior, the grandeur of the Divine Motherhood, and powerful intercession of the most Holy Virgin Mary, the lives of the holy men and women, who by their heroic imitations of Christ glorified God and the whole human race.  The seasons of fast and abstinence from boisterous entertainment are to help the faithful exercise more self-control and better prepare them for the sacramental encounter with Christ in the Holy Eucharist.”  Today, in our times, the words of our former and beloved patriarch still ring true, but our Church for various just reasons has somewhat migrated the once very strict fasts and left them to the free choice of the faithful.  The Christmas fast during this time of Advent is one of these occasions.  However, this does not mean that we are not obligated to practice the spirit of sacrifice, penance, and fasting.  Therefore, let our love of Christ, the good of our souls, and the love of our sacred traditions be the principle motives in our preparation for Christmas – through prayer, fasting, Holy Sacraments, and the ‘coming’ of Christ - deeper and deeper into our souls. 

Christian prayer during the time of Advent reflects the spiritual coming of our Lord Jesus, not only in the flesh, but also with the light of knowledge that emulates divine grace.  It is the “Come, Lord Jesus” with which the Book of Revelations ends.  Our prayer at Advent could therefore be interpreted as: ‘Let me be aware of your presence within Me, Lord’.  The Lord, Jesus also appears to us under different aspects during Advent.  The west, by preference, seems to await a King, the Messiah, both ruler and liberator.  This view entails that in order to prepare ourselves for Advent; we must develop an attitude of inner obedience.  Our Church observes the Christmas fast more as a time of waiting for the true light which will shine forth.  But we must also be willing to open our hand to our God of light.

There is a beautiful story about a child playing with a vase his mother had left on the table for a few moments. When the mother turned at the sound of her son crying, she saw that his hand was apparently stuck in the vase. She tried to help her son and pulled and pulled, until the child cried out in pain.  But the hand was stuck fast. How would they get it out? The father suggested breaking the vase but it was quite valuable and even worse, his child's hand might be cut in the process. Yet he knew that if all else failed there would be no other alternative.  So he said to the boy, "Now, let's make one more try. Open your hand and stretch your fingers out straight, like I'm doing, and then pull!" "But Dad," said the boy, "if I do that I'll lose my penny!"  The boy had been holding a coin in his hand all the time, holding it securely in his tight little fist. And he wasn't prepared to open his hand and lose the penny. But once he opened his hand it came out of the vase easily.  This often makes we wonder what we are holding onto so tightly as to hinder our ‘coming’ to Jesus?  That vase can be compared to the entrance into the Kingdom of God.  It is narrow, yet quite easy to pass through, but first you must “open” your hand to God and allow earthly things to fall. If we keep our fists closed and hold fast to what we have here on earth, keeping it for ourselves, we will be unable to take hold of the “Hand of God”.  But if we open our hand to the hand of God then we will see great things take place this Advent.  Jesus told many parables, lessons designed to teach us how to live our lives. We must use these reflections to immerse ourselves in the season, and we need to think about how we will use these 40 days to better prepare ourselves for not only the birth of Christ, but also for the Epiphany – the feast of lights, the light of knowledge in Christ, the light that will lead us on our spiritual journey through this holy of seasons. 

Therefore, our Church observes Advent more as a time of awaiting the light which will shine forth.  The celebration of Christ’s birth coincides with the victory of light over darkness in the physical world – from Christmas on, daylight lengthens.  In the same way, our interior darkness will be dispelled by the ‘coming’ of the Messiah who is the ‘light of the world’.  Our Byzantine ‘advent’ above all looks to Epiphany, the ‘feast of lights’, whereas the Roman Advent concentrates especially on Christmas, the feast of the coming of the Lord in the flesh.  In order to prepare for this victory of light, we must during Advent, open ourselves more and more to this divine light: “which lightest every man that cometh into the world”.  We must examine ourselves under this inner light, and live in an atmosphere of gentleness, of truth, and sincerity.  As we enter this time of Advent, we need to keep in mind our own relationship with Christ, and be humble and mindful enough to open our hands to the hand of God.  That is the Advent of our soul - that is our ‘coming’ into Christ.

When I think about ‘coming’ into Christ, I think of personal devotion, such as prayer, worship, and commitment to God; I also picture a sincere fondness and dedication to the Church and its people.  I envision a leader who is both compassionate and zealous about his passion for the Lord, with a sincere perseverance and vigilance toward things which are holy and God loving.  And one of the first people to come to my mind is our Very Reverend Marijan Procyk, archpriest and pastor of St. Nicholas Ukrainian Catholic Church, and dean of the Stamford Diocese here in Buffalo. And how befitting that we also celebrate and honor him today - which marks his 30^th year of ordination to the priesthood!  This is certainly refreshing considering how many people change their professions, cultures, beliefs, political affiliations, and even their families on what appears to be a tumultuous basis in today’s society. 

Priesthood is one of the most noble and beautiful of professions and obligations, because it requires a person who places the needs of others before themselves, a person whose only underlying motive is to emulate God in their daily activities, and a person who truly loves the Lord and His people above all things.  St Matthew reminds us to: “Prepare the way of the Lord, make straight his path” (Matthew 3:3).  Life is full of temptations, trials, and suffering, so we look to our priests as sources of inspiration, as comforters during our times of need, as personal confidants and guides when we fall off the path of righteousness, and as our dear friends and benefactors before the judgment seat of Christ. Who better to ask for prayers of intercession, then those noble men or women who have chosen to devote their lives entirely to God.  Father Marijan is one such man, who has been reaching out to people in our community through this Good Samaritan Radio Program for more than eleven years now, he is affiliated with many religious groups and Ukrainian organizations throughout the area, and has made it his personal passion to bring the Word of God not only to those in his parish, but also to those who are sick and homebound, through his visits, kind words, prayers and deeds.  I have never heard Father Marijan utter one unkind word about anyone; he is perhaps the mildest mannered and most patient person that I have ever known.  Father Marijan has never turned away a person in need, and he never expects anything in return for the kindness he shows.  When he looks at a person, he does not see just who you are, he sees the person that you can become.  I have only had the pleasure of knowing Father Marijan for the past 12 years, but in that time he has opened my eyes to what virtue exists inside every human being, because each of us is made in the image of God.  Father Marijan teaches by example, for 30 years he has shown how when we accept the love of Christ within our heart – Jesus can transform our ordinary lives in extraordinary ways. 

And today, as we continue through our Christmas Fast, let us pray for Father Marijan (and his family), as he continues his journey through priesthood, reaching out to those in need; shepherding his flock of faithful with the love of our Lord to light his way.  God bless you, Father Marijan Procyk, and may the good Lord grant you many more long and happy years with us.

Mnohaya Lita, Otche!

(пісня)