Bazaar    Bulletin    Radio    Jubilee    History    Choir    In Memoriam    Links    Home

   
Ukrainian     English

+ CIX! Дорогі Радіо Слухачі!

Сьогодні у Євангелії від Луки чули ми притчу про безіменного багача і вбогого Лазаря. Ця надзвичайно повчальна притча дає нам до зрозуміння, що багатство, коли нерозумно його вживається, приводить до вічного зубожіння та віддалення від Господа, а вбогість, і терпіння, якщо приймемо їх як Боже випробування, довидуть до незмірної радости і злуки з Господом у вічності.

У чому була провина багача? Що такого злого він накоїв, що його засуджено на вічні муки. Він же ж не був злою особою, нікого не кривдив, не знущався над ніким, не виступав проти Бога. Він і Лазареві нічого не казав. Не наганяв його від свого порога.

Сказано, що багач одягався у кармазин та вісон, значиться мав гроші і міг собі на такі та на багато інші дорогоцінності позволити. Може він унаслідив своє багтство, а можливо тяжко працював над тим, щоб його здобути.

І сумніву не може бути, що багач мав багато приятилів, яких часто запрошував на щедру гостину, і вони усі дуже радо приходили. З ними він переводив приємний час у довгих балачках про все і вся. Безперечно, що говорили вони також і про Бога і були вдячні за ласки від Нього одержані, за таланти уділині, за багатство яким мали змогі утішатися.

При похороні багача, мусіло бути багато присутних. Усі його приятилі зібралися, щоб ще востаннє скористати з його доброти. У промовах, як звичайно, тільки похвальні слова могли линути з їхніх уст у сторону покійного. Велечали його досяги, говорили про його праведність і справедливість. Висловлювали певність, що його нагороджено життям вічним за його добре серце.

Все здається було упорятку. Але чому ж тоді Христос каже: “І помер багач і поховали його” і дальше додає “в аді терплячи тяжкі муки зняв він очі і побачив здалека Авраама і Лазаря на лоні його.” Що ж він провинився, що його така доля стрінула у вічному житті?

Мав він, отже, багатство, але не вмів його використовувати. Господь поставив вбогого Лазаря йому перед очі, а він його не запримічував і не допоміг йому, не обмив його ран, не уподібнився до милосердного Самарянина, не дав йому їсти не дав йому пити, не заговорив до нього, не потішив його. У просятягнуту руку нічого не вложив. А коли йому, що був при дверях нічого не допомог, то й іншим, що потребували допомоги, напевно нічого не давав.

Отак і ми не раз стараємося багато одержати, щоб нам нічого не бракувало, немов би ми не знали, що все від Господа, і що свої дари Він усім нам щедро роздає, що ми є управитилями його дібр. Часто журимося майбутністю, і уявляємо собі, як то щасливе буде наше життя, ко­ли здобудемо освіту, коли одружимося, коли будемо мати дітий, коли вони покінчать школи, коли не потрібно нам буде вже працювати і зможемо подорожувати втішаючися придбаним, коли...  – а тут вже і часу не стає, а ми забули жити. Людина бажає чим скорше вирости, здобути карієру, повагу, а тут старість приходить а з нею і хвороба і залишається лиш спомин молодих літ. Щоб зібрати багатство людина нехтує своїм здоровям, а пізніше все це, що придбає, видає на лікування. Журиться майбутністю і забуває про Божі ласки сьогодні.

А тепер погляньмо, чим відзначився вбогий Лазар? Що доброго він зробив, що по смерті ангели забрали його на лоно Авраама?

Сказано: лижав він при воротях багача, увесь струпами вкритий. Бажав насититися тим, що падало зі стола в багатого. Убогий, спрагнений, голодний, хворий, якого ніхто не завважував, хіба що пси приходили і лизали рани його і в такий спосіб олекшували його терпіння. Ті що ішли гоститися до багача переходили попри нього не звертаючи на нього жодної уваги, обертаючи голову на другий бік, або навіть дивлячися на нього з погордою повчали його як то потрібно не сидіти без діла, але шукати за роботою, щоб заробити на хліб насушний, і хай він не дивиться щоб задармо щось одержати, бо і їм ніхто нічого задармо не давав. Вони ж тяжко напрацювалися, щоб отак роздавати на ледащих. І не помагала простягнута рука, і благальні очі бідака, і нічого не давав жалюгідний вид. Ніхто не цікавився милосердям.

Але що ж доброго зробив убогий Лазар, що його нагородженно радістю у вічності? Нічого такого, що можна б у ґазетаз перечитати. Ніяких геройських вчинків. Жодних добрих діл. Його нагороджено за принимання всього того що на нього приходило. Зумів він залешитися в єдності з Богом, помимо грізних обставин. У цьому була його велика заслуга.

Багача не засуджено за його багатство, але за його неактивність у вживанні цього багатства. З тим що мав міг він багато добра зробити, але не зробив, і це пересторога для кожного і кожної з нас. І не важне чи можемо ми про себе сказати, що ми багати, і чи інші нас такими уважають, важним є радше, що ми робимо з тим що маємо. Як використовуємо наші таланти, як роздаємо Божі дари. Коли бачимо якусь потребу - допоможім. Ніхто того не завважить – тим краще. Господь знає і він винагородить. Так як Лазаря і нас ангели колись понисуть до Господа. І ми будемо з Ним у його радості - зєднані повіки.

На кінці: Пригадаймо собі з катихизму сім діл милосердя для тіла:

1. голодного нагодувати.
   2. спрагненого напоїти.
   3. нагого зодягнути.
   4. подорожнього в дім прийняти.
   5 недужого посітити.
   6. в’язня відвідати.
   7. померлого похоронити.

Багтство, яке ми у більшій чи менчій мірі одержали від Господа маємо використати на це, щоб допомогти потребуючим сповняючи оті щойно згадані діла милосердя, бо ж багато є хво­рих і голодних і спрагнених. І не є справа тільки у браку багатства. Багато є тих, що осаміт­нені, що не мають нікого, що ними ніхто не цікавиться.

Чи ми бачимо бідного Лазаря на нашій життєвій дорозі.

А може цей Лазар - це сам Христос - який отак приховався під видом вбогих і хворих і осамітнених і Він сам - Син Божий - хоче, що б ми Його знайшли і відвідали, і нагодували, і напоїли, і одягли, і запросили до себе щоб у такий спосіб залешитися з Ним повіки. Амінь!
   +С.І.Х!

(пісня)

My Dear Brothers and Sisters in Christ!

A man spoke with the Lord about heaven and hell.  The Lord said to the man, "Come, I will show you hell."  They entered a room where a group of famished people, sat around a huge pot of cooking stew.  Everyone in the room was starving and desperate.  Each person held a spoon that reached the pot, but each spoon had a handle so much longer than their own arms, that it could not be used to get the stew into their own mouths.  The suffering was terrible.  "Come now, I will show you heaven," the Lord said.  They entered another room identical to the first with a huge pot of cooking stew, the group of people, and the same long-handled spoons.  But here, everyone was happy and well nourished.  "I don't understand," said the man.  "Why is everyone happy here and miserable in the other room?  Everything is the same."  "Here," said the Lord, "They have learned to feed each other!"  In today’s Gospel reading, we have the only occasion when our Lord drew aside the veil between this world and the next, allowing us to see what is beyond - to see the intimate relationship between our present and Eternity.  Today’s parable, found in the Gospel of St. Luke, grows from the reaction of the Pharisees to Christ’s story of the dishonest steward.  Our Lord emphasizes and underscores the link between money and spirituality.  He indicated that man must love God and use money, instead of using God and loving money, as these Pharisees were doing then, and as many still do today. 

On this 22^nd Sunday after Pentecost, we have the parable of Lazarus and the rich man (Luke 16:19-31).  While Jesus was teaching in the streets, He shared this story.  It is the only parable in which Jesus refers to anyone by name; therefore some have questioned whether it is an account of a real event.  He called the poor man Lazarus, which means, ‘Helped by God.’  The parable establishes a striking contrast between a certain sumptuously dressed, well fed, rich man and a beggar who lies at his door, covered in sores and whose only desire is to be fed with the crumbs that fall from this rich man’s table.  Lazarus was a poor man in need, God placed him in front of the rich man to be cared for, to be helped, and inevitably Lazarus was neglected and died as a result of this.  The parable goes on to tell us that both Lazarus and the rich man pass away, but their fate is very different.  The rich man had a good life and a decent burial, but he lost his opportunity to be with God because he failed to prepare himself for Eternal life.  The Gospel goes on to tell us that: “The beggar died and was carried by the angels into Abrahams’ bosom: the rich man also died, and was buried”.  The question we need to ask ourselves today is how prepared are we for Eternal life? 

The rich man ignored the hunger and hurt of Lazarus even though he was aware and able to meet his needs.  No one who is right with God would be so unloving toward his or her neighbor.  No matter how much you have earned on earth, everyone will leave everything behind.  Therefore, relationships with people are important.  God gave this rich man a chance to change - right in front of his house was an obvious need – “At his gate was laid a beggar named Lazarus, covered with sores and longing to eat what fell from the rich man’s table” (Luke 16:19-20).  Not once or twice, but apparently everyday he was given this chance to give Lazarus a decent meal and proper clothing - but he ignored the need.  Then the rich man dies and everything is left behind – his house, his possessions, his clothing, his food, his wealth.  And because of his choices here on earth, the rich man also lost his chance for salvation.  The parable goes on to tell us that while the rich man was tormented in Hades, he begs Abraham to send Lazarus, now in Heaven, who with his finger dipped in water, could bring refreshment to his suffering.  Abraham answers gently that this is impossible; that there is an impassable gulf between the two men.  But the rich man persists: let Lazarus at least be allowed to go and warn my five brothers against such a fate as mine.  That too is useless, answers Abraham, “If they will not listen to Moses and the prophets, neither will they be persuaded if someone should rise from the dead.”  

We can look at Abrahams’ final words: God wishes us to be ‘persuaded’ to repentance: but the repentance He expects from us should not have to come as a result of us witnessing some miraculous sign - such as the raising of a man from the dead.  For indeed, when Jesus did raise another Lazarus from the dead, even the Pharisees were not repentant!  Instead, this repentance Christ seeks must be made from the fruit of an inner persuasion, of a long and inevitable working of the Holy Spirit in our lives.  The world of misery and of suffering is not an unreal, far away world.  God himself lays this misery at our gate, at our own door; He will not ask you or me whether we had pity, in an abstract way, on all that far-distant misery which we can do nothing real to relieve, but He will ask what we did to help an actual person in need, who is very real and very present, whom God had especially chosen so that we might show them mercy.  What this person may be in need of - money, care, or moral help - is irrelevant.  What does matter is that our eyes notice the one who lies at the foot of our doorway, that is to say anyone whom God has specially given us the chance of meeting, those individuals we should be doing something to help.  We notice that the rich man does not seem particularly heartless or cruel; he sinned through negligence, he simply paid no attention to Lazarus.  God will not necessarily reproach you or me for closing our hearts to unfortunate people; however, if we are too careless and too egoistic to think of opening ourselves to those in need, how will God judge us then? 

A few months ago, I was in Home Depot buying some bolts for my son’s bookshelf. While I was there, an announcement came over the PA system.  It said, “Attention employees and shoppers, we have a code Adam. There is a three-year-old boy with dirty blonde hair, wearing a light blue shirt, who has disappeared. Please help us look for him.” Immediately, the entire store went on alert. Of course, we were all afraid someone might have abducted him. Being a mother of a five year old, I could not help but feel the fear coursing through my own veins. There was a sense of urgency and purpose as we all forgot about shopping and started searching. The police who were called were positioned at the doors. For the next few minutes, both the shoppers and the employees fanned out across the store looking in every good hiding spot. After about ten minutes the announcement was made, “Cancel Code Adam, the little boy has been found.” Then something happened in the store that I have never experienced before: There were cheers and applause that could be heard from all parts of the building – there were smiles everywhere. I learned from one of the employees that the little boy had just crawled behind one of the large displays to play “hide and go seek”.  After that, as I returned to my car, I thought about what happened for some time – and then it dawned on me –wouldn’t it be great if in our own communities, if throughout our parishes, we had the same kind of urgency and unity to go out into our neighborhoods and search out for those who are lost and vulnerable, those who are in need, those whom the Lord has placed at our footsteps, those who need our love and compassion the most.  None of us what to be like the rich man in today’s Gospel, none of us what to head toward an Eternity without Christ. We all need to be compassionate and loving Christians to those who are in need, because we are judged before God not only as repentant sinners, but likewise as followers who choose to exemplify the teachings of Christ.  Jesus said, “There is joy in the presence of angels over one sinner who repents.” 

People prepare for life on earth, but how well are we prepared for the life there after? As Jesus tells us in today’s Gospel, the contrast between the rich man and Lazarus is great, and the difference came down to the condition of their souls when they left this world, based on the life they chose to lead here on earth.  How will we choose to live each day?  The Bible says, “Salvation is found in no one else, for there is no other name under Heaven given to men by whom we must be saved” (Acts 4:12).  Heaven will be filled with people we may not expect to see there; people who made positive Christian choices.  We will see a man who was as low as a two-bit thief, Jacob.  We will see a man who was an adulterer and a murder, David.  We will meet a man who led a life of crime and was saved just before he died - the thief on the cross.  We will meet former doubters like Thomas; former persecutors like Paul, and former sinners just like you and me.  Heaven will be filled with people who do not deserve to be there, because Heaven will be filled with those who have been forgiven; people who were repentant, those who made the right choices about how to live each day.  Today, we need to be honest with ourselves, if we died right now, where would we spend our Eternity?  Salvation is a free gift that was bought for us at the price of Christ going to the cross.  There is nothing we can do to earn it, but we do have to accept it.  And part of our acceptance requires us to also act upon our responsibilities as Christians.  The Lord said, "Night is coming, when no one can work" (John 9:4).  My brothers and sisters, treasure your life and do what matters most:  Share things, Seek God, and Live in Christ with one another.
A-me-N

(пісня)