Bazaar    Bulletin    Radio    Jubilee    History    Choir    In Memoriam    Links    Home

Ukrainian           English

( пісня)

14Листопада, 2010

+ СІХ! 

Дорогі радіо слухачі!

Ця неділя, 25 по З.С.Д. це своєрідним празником нашої радіо передачі “Милосердний Самар’янин”, бо сьогодні у єванелії від євангелиста Луки чули ми оту славну притчу про самар’янина, який допоміг побитому чоловікові, а священик і левіт тільки перейшли попри нього, не звертаючи на нього уваги. Ще до того побитий був євреєм, а між самаряними і євриями ніколи не було приязні. Одні других не любили. Коли євреї з Галилеї хотіли відвідати Єрусалим, що в Юдеї, то мусіли обходити Самарію на дві доби, бо не хотіли наражуватися на самарійські насмішки і ворожнечу.

Христос вміло використовує оце відношення одних до других, щоб нам пояснити про любов до інших. Тут бачемо, що свій свойому не допомагає, а ворог ворогові стає в пригоді.

Священик і левіт були євриями і здавалобся нам нормальним, щоб вони допомогли тому що лежав весь у крові майже мертвим. То чому ж вони не допомогли?

Одні догадуються, що це сталося з причини остороги. Існувала небезпека, що хтось міг робитися хворим і лежати при дорозі, а коли б подорожні приступили щоб допомогти, тодді б скриті розбійники напали на них, ограбували а нераз і замордували. Може і так. Можливість наразитися на небезпеку відвертала від того, щоб зробити добре діло.

З другого ж боку, може це сталося з причини закону. Священик і левіт можливо ішли до храму принести жертву. Коли б доторкнулися крови стали би нечистими і не могли б виконати оцей свій намір. Показується отже, що закон може стати на перешкоді. А Христос приніс інакше розуміння закону. Для нього усі заповіді уступають перед заповідю любови, і якщо що небудь противиться любові, то не може і не сміє нас зобов'язувати.

Продовжимо наше розважання по книжці "Скеля спасіння Мого" владика Інокентія Лотецького.

Кожна потребуюча людина є нашім ближнім. Греки називали кожного чужинця варваром, для жидів чужинець був ґоєм, поганином, а прихельники Магомета називають чужинця невірним. Для нашого Господа Ісуса Христа кожний чужинець є братом а кожна чужинка є сестрою. Навіть більше, бо за кожною людиною стає сам Спаситель, коли каже: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили, і навпаки, усе, що ви їм не зробили, ви мені не зробили".

Син Божий а наш Господь Ісус Христос скривається під видом кожної людини. Ми ж зрештою створені на образ і подобу Божу, а цей Образ Божий і Божа подоба це і є Христос, який нас запевняє: "Я з вами по всі дні аж до кінця віку. Він є з нами у Церкві будучи головою цієї церкви, він з нами у святому євангелію як наш учитель, Він з нами в Присвятій Євхаристій під видами хліба, а також Він з нами в образі наших ближніх, хто б вони не були.

Покійна праведна монахиня Мати Тереза з Калькути часто пригадували цю правду своїм сестрам, кажучи "Дорогі сестри! В каплиці ви поклоняєтеся Ісусові Христові вкритому в кивоті під видами хліба, і ви радо це робите, але коли обов’язок кличе вас із каплиці до хворих у лікарні ви також повинні це радо робити. Ви тоді залишайте Ісуса Христа у кивоті, і спішіть до Ісуса Христа укритого у хворій людині." Все що робимо для хворих, ми робимо для самого Ісуса Христа.

У книжці про життя св. Івана від Бога записана зворушлива легенда. Цей святий залюбки доглядав хворих, перев'язував їхні рани, милосердився над недужими, навіть цілував огидні рани, щоб олекшити їхню долю, щоб вони мали в собі почуття вартости, що їх не всі полишили. Одного дня, каже легенда, приклякнув він коло пораненого і почав водою обмивати його покалічені ноги. Аж ось побачив святий Іван на стопах того раненого чоловіка глибокі рани від цвяхів, які несподівано заблищали ясним світлом. Подевився він на його руки, і там побачив те саме. Зачарований цим дивом святий прошептав: "Це Ти, Господи Ісусе?" В цій хвилині глипнув він на обличчя і побачив Христа Спасителя в небесній славі і почув слова: "Це я, бо кожного разу коли ти допомагаєш потребуючому, ти мені помагаєш і ти виконуєш моє доручення бути усім для усіх." Видіння зникло, а перед Іваном залишився тільки нещасний поранений.

На світі завжди було, є і буде багато горя, терпіння, болю і сліз. Можна сказати, що ціла наша земна куля вкрита горем, сльозами, недугами, ранами, нещастями і терпіннями. Всюди потрібно милосердних самарян, потрібно помочі, потіхи, розради і діл милосердя. По наших родинах, по наших парохіях, на місцях нашої праці є широке поле для діл милосердя. Можна розрадити, потішити, відвідати, послужити. Часами одне слово, одна усмішка, одна порада є великою втіхою для тих, що тижнями, місяцями, а часами і роками не можуть нічого собі зробити, нікуда вийти, з ніким поговорити.

На Божому суді щасливими будуть ті, що почують Господні слова: "Я голодував і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий і навідалися до мене.

На питання: "Господи, коли ми бачили тебе в потребі і помогли тобі?" Христос відповість. "усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили".

"Іди і ти твори так само", сказав Господь законовчителеві, який був звернувся до Христа з питанням що він має робити, щоб осягнути життя вічне, і якому Господь і розповів оту притчу з нинішного Євангелія.

Ці Господні слова відносяться і до кожного і кожної з нас. Ідім і наслідуймо діла милосердного Самарянина. Будьмо милосердні, бо Господь Бог буде милосердний для кожного що творить милосердя.

Дорогі в Христі! У місяці Листопаді ми згадуємо Слугу Божого Митрополита Андрея, який як милосердний Самарянин старався завжди допомагати потребуючим. У своїй проповіді на його похороні, Слуга Божий Патріярх Йосиф Сліпий так говорив про свого попередника, Митрополита Андрея: „Не підрядну ролю в Його діяльності займають гуманітарні функції, основані порадні, вакаційні оселі, опіка вдовами і сиротами, немічними, гуртожитки, бур­си, захисти й інтернати. Між ними як свідок Його великого співчуття стражден­ним красується “Народня лічниця”, яка тисячі немічних повертала їх рідним спосібними до праці.”

Прослав Господи слугу Божого Митрополита Андрея!

Амінь!

+ С.І.Х!

 (пісня)

My Dear Brothers and Sisters in Christ!

A friend of mine would drive down the same street to work every day, just like many of us do.  While lost in his thoughts, however, he could not help but notice a destitute man on the side of the road, a man he would see every day in the same clothing, trying to make ends meet, trying to take care of himself, like all the other homeless persons on the street.  But this man struck my friend more than the others, perhaps because he saw him in the same spot each day, and as the weeks and months went by, he watched as the man’s clothing wore away, and huge rips and tears were visible from across the street.  My friend felt compassion, and he wondered what he could do to help this poor man, because the colder weather was approaching, and there was no doubt in his mind that the man would certainly freeze to death.  So one day, my friend decided to bring him a coat of his own, something thermal and well lined to keep the man warm in the winter months ahead.  He pulls over on the side of the road one day, and calls the man over, and as the man approached my friend offered him the coat, but sadly enough the man refused and walked away.  Not everyone knows when a kindness is being offered, not everyone feels they can trust the generosity of a stranger, especially those who are not use to someone actually offering them a helping hand.  But the point of this story is not whether the coat was taken or the good deed went noticed, the genuine beauty is what exists in my friend that enabled him to give his coat to someone in need.  Like the Good Samaritan, my friend was passing by on the road, and he saw someone in need and decided to try and help him.  This same virtue is seen in today’s Gospel reading as part of Christ’s response to a man of the law, a lawyer, who tries to test Christ by asking: “Teacher, what must I do to inherit Eternal life?"

The Gospel for the 25^th Sunday after Pentecost gives us this parable of the Good Samaritan.  As Jesus tells his audience, a man is traveling down the road from Jerusalem to Jericho.  The man is attacked by robbers, and left by the side of the road, half dead.  The first person to pass the scene was a Priest.  He faced an enormous moral dilemma.  His office required him to remain ritually pure.  If a priest came in contact with a Samaritan, a Gentile, or a dead person, he would be considered ritually defiled.  For the priest, it was easier for him not to become involved, so he crosses to the other side of the road and goes on his way, leaving the man to die.  The next person passing by on the road to Jericho is a Levite.  He arrived at the place where the hurt man was lying.  More than likely, he went a little closer than the Priest because the consequences for defilement are not as strict for Levites.  But he too, looks at the man lying there and decides it would be easier to not get involved, so he walks on his way and leaves the man to die.  Well, if you were in Jesus’ audience listening to this story, you would be anticipating the next character.  He started with the Priest, and he moved to the Levite, so next will be the Jewish layman.  But instead, Jesus introduces a radical twist to the story.  The next character coming down the road is a Samaritan!  This Samaritan came upon this injured man and offered him a helping hand.  He demonstrated love toward his neighbor, which went beyond what anyone in that society could imagine.  We need to understand that the Jewish people considered the Samaritans as the lowest of the low.  But this Samaritan knelt and took wine and oil and applied it to the man’s wounds.  He then placed the man on his own donkey and took him to an Inn to care for him. 

In the movie "Pay It Forward," a twelve year old, seventh grader takes the assignment to come up with a way in which to improve the world.  His concept was simple.  Instead of living life trying to pay people back, he would begin to pay people forward.  He would begin to do random acts of service for all kinds of people, and when they attempted to pay him back, he would tell them to return the favor to three more people.  He figured that if every day he did three acts of service and those three individuals did three acts of service the next day, that over the short time of three weeks, over 4.5 million people would have been impacted.  Of course this concept is not new, but the implications are important.  Helping someone along the way is the core of the teachings of Christ.  The meaning of today’s parable is not to contrast the inhumanity of the Priest and the Levite who pass by with the generosity of the Samaritan who tends and takes charge of the wounded man, nor to condemn the ethnic and religious antagonism between the Jews and the Samaritans, but rather to proclaim this general truth: that my neighbor is not exclusively someone connected to me by blood, or country or creed, but that my neighbor is, at each instant, someone whom God has brought near me, has put in my path; my neighbor is the person I become close to through serving their need, even if they are a stranger or an enemy.  It depends very largely on me, whether this or that person does or does not become my neighbor.  I can try to act in such a way that every person becomes my neighbor.  As Jesus comes to the end of his parable, he asks the lawyer, "Which person proved himself to be a neighbor?"  The lawyer has to conclude, "The one who showed mercy." Then Jesus says, "Go and do the same."

While Roman was growing up as a boy, his mother and other friends recalled how keenly impressed they became at the extraordinary traits and virtues which the young lad displayed and in which he progressed amazingly.  Each passing day his mother could see his growing passionate soul.  Simultaneously and without mutual hindrance, Roman developed from year to year an angelic piety, a goodness, a gentleness on one hand, and a chivalry on the other, manifesting itself at first as compassion and protection of the weak and lowly, the oppressed, and finally in a perfect courtesy.  Roman was always helping the poor, asking his parents for extra provisions at school so he would be able to buy a warm meal for the children who had none.  Roman was also a defender of the lowly, making sure that other children did not tease those who were less fortunate.  Roman even corrected his mother one time, when she was speaking indignantly of a man who was neglecting his most important duties, he calmly replied: “Mother, if you think how much Jesus loves him, you would not say such a thing.”  Roman had a sincere concern for people of all afflictions; he loved all people and was deeply connected and concerned for those who were in need around him.  Roman was always a cheerful boy, playful, but always the first to remind others of the presence of God in their lives.  People had never met with such delicacy as his when expressing his gratitude for the slightest proof of recognition.  When someone had pleased Roman, for instance, when bringing something or other from town or the village, he knew how to express his thanks and his joy knew no bounds.  When Roman was five years old, his mother noticed in him such emotion when she talked about Jesus, His Passion and His Crucifixion, so much so that Roman would stare at the cross for hours with tears welling in his eyes.  And as a result of his own spontaneous discoveries, Roman developed a love and awareness for the mysteries of the rosary as well.  He questioned, jotted down notes, studied until he was familiar with every mystery.  He always carried the rosary on his person and recited it while in the presence of his brothers or even the other children at his school.  The rosary was his first apostolate in the family environment, and whether he advised or instructed his brothers, or whether they followed his example on their own accord, every one of them always carried a rosary, recited it and fell asleep with it in their hand, just as Roman did.  Even from his earliest years, Roman was giving and sharing his love for God and for his neighbor with all those the good Lord placed in his path, often lending his ear to the words of St. Paul and Holy Scripture, searching for unity among his people and his faith.  So it should be no mystery that the Roman of whom I speak of was none other than our beloved, Metropolitan Andrew Sheptytsky.

The term “neighbor” does not only refer to those of one’s own interests, one’s own religion, or even one’s own national or ethnic background.  The word “neighbor” refers to all human beings.  With the parable of "The Good Samaritan", we are challenged to a higher standard of love - higher in that the definition of "neighbor" is more inclusive and higher in that the definition of "compassion" is much greater.  This should not be surprising in light of what Jesus told His disciples earlier: "For I say to you, that unless your righteousness exceeds the righteousness of the scribes and Pharisees, you will not enter the Kingdom of God" (Matthew 5:20).  We need people in our lives, among our churches, in the workplace and at home, who remind us to look for the love of Christ in one another.  We need the memory of people like Metropolitan Andrew Sheptytsky to remind us of what it truly means to be Christ-like.  My brothers and sisters, we must allow the Holy Spirit to flow through us, guiding us in the ways of becoming good neighbors to those in need.  Only as we emulate the example of the Good Samaritan, can it be said that our righteousness might be worthy of the Kingdom of God.  Therefore, let us heed the words of Jesus in today’s Gospel, and: "Go and do the same."

A-me-N 

(пісня)